– Коли він востаннє згадував про тебе, то називав тебе безстидником, який щипає за дупи його медсестер, і казав, щоб ти йому навіть на очі не показувався.
– То все в минулому. Сольдевіла мене дуже поважає.
– Ну, як скажеш… Щось іще?
– Медичні засоби щонайменше на тиждень для пацієнтки з однією діркою в животі, другою в руці й наслідками побоїв, які відправили б у нокаут боксера-важковаговика.
– Боже мій… – пробурмотіла Беа.
– Не відволікайся, Беа. Медичні засоби. Лікар знатиме які.
– Йому це все не сподобається.
– І ось тут тобі потрібно буде застосувати всі свої чари, щоб переконати його, – порадив Фермін.
– Пречудово. Як я розумію, потрібен буде чистий одяг і всяке таке.
– І всяке таке. Це я лишаю на твій, безумовно правильний, розсуд. Даніель коло тебе?
– Приклеївся вухом. Дати йому слухавку?
– Не треба. Нехай заспокоїться. Я подзвоню, коли щось дізнаюся.
– Домовилися.
– Я завжди казав: якщо хочеш, щоб усе йшло добре, постав біля керма жінку.
– Не підлещуйся, Ферміне, я бачу, куди ти хилиш. Що ще?
– Будь обережною. Цілком можливо, що за книгарнею стежать.
– Цього тільки бракувало. Гаразд, я зрозуміла. Ферміне?
– Я слухаю.
– Ти впевнений, що цій жінці можна довіряти?
– Алісії?
– Якщо тільки це її справжнє ім’я…
– Справжнє.
– А все інше? Також справжнє?
Фермін зітхнув.
– Мусимо дати їй шанс. Ти зробиш це для мене, Беа?
– Звісно, Ферміне. Усе, що скажеш.
Фермін повісив слухавку й повернувся до почекальні. Фернандіто, знервований, дивився на нього.
– Із ким ви розмовляли?
– Зі здоровим глуздом.
Фермін сів і поглянув на цього парубійка, який своєю схожістю з юним Даніелем почав викликати в нього щиру симпатію.
– Ти хороший хлопець, Фернандіто. Алісія пишатиметься тобою.
– Якщо виживе.
– Виживе. Одного разу вона вже повернулася з того світу, а той, хто навчився цього фокусу, вже його ніколи не забуде. Я знаю це з власного досвіду. Воскресати – це те саме, що їздити на велосипеді або однією рукою розстібати ліфика. Треба лише навчитися, як це робити.
Фернандіто кволо всміхнувся.
– Ну, і як це робити?
– Тільки не кажи, що ти не вмієш їздити на велосипеді.
– Я маю на увазі розстібати ліфика одною рукою, – уточнив Фернандіто.
Фермін, по-змовницькому підморгнувши, поплескав його по коліну.
– Ми з тобою маємо багато про що поговорити…
Однак долі забажалося, щоб, перш ніж Фермін устиг прочитати Фернандіто першу лекцію з прискореного курсу життєвих істин, на порозі почекальні з’явився хірург, який тяжко відітхнув і, геть знесилений, опав на крісло.
33
Хірург був одним із тих молодиків, які від надлишку думання починають лисіти раніше, ніж їм стукне тридцятка. Він був високий і худий, схожий на олівець, із розумними очима, що пильно оглядали все довкола з-поза окулярів, які в свій час були прозвані «труманками» на честь американського президента, що легкою рукою скидав атомні бомби завбільшки з дракона на Країну сонячного сходу.
– Нам вдалося стабілізувати її стан, зашити рану й зупинити кровотечу. На цей момент зараження немає, але про всяк випадок я вколов їй антибіотики. Рана виявилася значно глибшою, ніж спершу здавалася. Вістря дивом не зачепило стегнової артерії. Шви накладати було дуже складно, спершу вони не трималися. Якщо їй спаде жар, не буде зараження і якщо нам пощастить, шви триматимуться. Буде, як Бог дасть.
– Але чи вона видужає, лікарю?
Хірург стенув плечима.
– Усе залежить від того, як змінюватиметься її стан протягом наступних двох діб. Пацієнтка молода і має здорове серце. Хтось слабший не пережив би операції. Однак це аж ніяк не означає, що вона видряпалася з цього. А якщо з’явиться зараження…
Фермін кивнув, перетравлюючи почуте. Хірург поглядав на нього з професійною цікавістю.
– Можна поцікавитися, звідки походить шрам на правому стегні пацієнтки?
– Нещасний випадок у дитинстві, під час війни.
– Ясно… Ця рана мусить завдавати їй жахливого болю.
– Вона дуже терпелива, хоча іноді це справді впливає на її характер.
– Якщо вона виборсається з цього, я міг би їй допомогти. Тепер існують методи відновлення кісток, яких не знали двадцять років тому. Можливо, вони зменшать її біль. Ніхто не повинен жити з такими муками.
– Щойно Віолета прокинеться, я відразу ж перекажу їй ваші слова.
– Віолета? – перепитав лікар.
– Пацієнтка, – уточнив Фермін.
Хірург, що недарма облисів передчасно, поглянув на нього, примруживши око.
– Слухайте, це не моя справа, і я не знаю, що ви там розповіли тому йолопові Коллю, але я знаю, що хтось жорстоко поранив і ледве не вбив цю жінку. Хай хто б це не був…