– Алісії тут нема, – прохрипів він. – Ти тільки втрачаєш час…
Ендайя, не звертаючи уваги на слова старого, пильно вгледівся в півтемряву. У кутку він помітив прямокутник тьмяного світла, що окреслювало двері до кімнати. Поліціянт узяв револьвер обіруч і, тиснучись до стіни, став скрадатися в тому напрямку. Жах, що з’явився в очах старого сторожа, підтвердив, що його здогадка правильна.
Не опускаючи револьвер, поліціянт зайшов до кімнати. Посередині стояло ліжко з укривалом, відгорнутими набік, а біля стіни – комод, на якому лежали ліки та всяке медичне приладдя. Ендайя пильно оглянув темні закутки, перш ніж наблизитися до ліжка. У кімнаті стояв запах алкоголю, воску і ще якихось солодких тістечок, від аромату яких йому аж потекла слинка. Біля ліжка стояв нічний столик зі свічкою. Ендайя підійшов і побачив на ньому відкритий каламар із чорнилом і стосик аркушів. На першому з них похилим жвавим почерком було написано:
Ендайя всміхнувся й рушив до дверей. Ставши на порозі, він спрямував погляд на сторожа, що далі вовтузився з наручниками, якими був прикутий до труби. Трохи далі, біля входу до книжкового лабіринту, він помітив легесенькі коливання тіней, немовби краплина дощу впала і кола розійшлися поверхнею водойми. Пройшовши повз Ісаака, Ендайя підібрав із підлоги олійний ліхтар, навіть не глянувши на сторожа. Ще буде час порахуватися з ним.
Підступивши до підніжжя величезної споруди, Ендайя спинився, щоб оглянути собор із книжок, який височів перед ним, і сплюнув набік. Відтак, пересвідчившись, що магазин пістолета повний і один набій уже в набійнику, вступив до лабіринту, йдучи за запахом Алісії та відлунням її кроків.
20
Що далі позаду лишався вхід, то більше вужчав коридор, який, злегка вигинаючись, заглиблювався в центр споруди. Стелажі вздовж стін від підлоги до стелі були заставлені книжками так щільно, що здавалися складеними з їхніх корінців. Кесонна стеля зі старих шкіряних палітурок, на яких іще досі можна було прочитати написи на десятках мов, нависала над коридором. Невдовзі поліціянт опинився на майданчику в формі восьмикутника, у центрі якого стояв стіл. На столі лежали розгорнуті книжки, стояли підсвічники й лампа, що кидала тьмяне золотисте світло. Кілька коридорів розходилося в різних напрямках, одні спускалися вниз, інші пнулися вгору. Ендайя спинився, щоб прислухатися до звуків, які линули з лабіринту, – шамотіння старої деревини й паперу, що, здавалося, перебував у постійному, майже невловному, русі. Поліціянт вирішив обрати один зі спадних переходів, адже Алісія мала б шукати іншого виходу звідси, сподіваючись, що Ендайя загубить її в цьому лабіринті й у неї таким чином буде час, щоб утекти. Так вчинив би він на її місці. Одначе за мить до того, як заглибитися в коридор, він дещо помітив. З однієї полички книжка виступала так, наче хтось висунув її саме настільки, щоб вона не впала. Ендайя підійшов і прочитав назву на обкладинці.
– Дівчинка хоче зі мною побавитися? – промовив Ендайя вголос.
Слова його загубилися без відповіді в плутанині переходів і зал. Ендайя засунув книжку й рушив коридором, який найвиразніше спинався вгору: щочотири-п’ять кроків під ногами з’являлися сходи. Що далі поліціянт заглиблювався в лабіринт, то сильніше ним опановувало відчуття, ніби він мандрує нутрощами якоїсь міфічної істоти, книжкового левіафана, який пречудово знає про його присутність і стежить за кожним його кроком. Ендайя підніс ліхтар так високо, як це дозволяло йому склепіння стелі, й попрямував далі. Через десять метрів він ураз зупинився, наштовхнувшись на постать янгола з вовчими очима. За якусь частку секунди до того, як вистрілити, Ендайя усвідомив, що це воскова фігура, яка тримає в своїх великих, наче кліщі, руках книжку, про яку він ніколи не чув:
Янгол вартував вхід до ще одної зали, овальної та вдвічі просторішої за попередню. Стіни її були заставлені шафками-вітринами й округлими стелажами. Видовбані в стінах ніші були облаштовані під книгосховища-катакомби. Ендайя зітхнув.
– Алісіє! – гукнув він. – Кидай ці забавки й виходь. Я хочу тільки поговорити з тобою. Як професіонал із професіоналом.
Ендайя перетнув залу і став придивлятися до коридорів, що виходили з неї. І знову перед поворотом, там, де пітьма розмивала обриси речей, із полички на початку одного з коридорів висовувалася книжка. Ендайя скреготнув зубами. Якщо ця повія Леандро хоче бавитися з ним у кішки-мишки, то буде неабияк здивована.