– Я тебе ніколи не зраджувала.
– Прошу тебе, Алісіє. Ти чудово знаєш, що завжди була моєю улюбленою ученицею. Моїм найдосконалішим витвором. Ми з тобою створені одне для одного. Ми – ідеальна команда.
– І саме тому ти послав ту тварину вбити мене?
– Ровіру?
– Його справді так звали?
– Іноді. Вважалося, що він стане твоєю заміною. Я послав його лише для того, щоб він пильнував за тобою і вчився від тебе. Він тобою страшенно захоплювався. Два роки вивчав тебе. Всі твої справи. Казав, що ти найкраща. Це я помилився, гадаючи, що він зможе зайняти твоє місце. Тепер я розумію, що тебе ніхто не замінить.
– Навіть Ломана?
– Рікардо так і не збагнув свого завдання. Він став керуватися власними припущеннями і пхати свого носа, куди не слід, тоді як єдине, що від нього вимагалося, – це груба сила. Він заплутався і забув, кому служить. У нашій роботі той, хто не тямить цього як слід, довго не живе.
– А кому служиш ти?
Леандро струснув головою.
– Чому б тобі не повернутися до мене, Алісіє? Хто ще піклуватиметься про тебе так, як робив це я? Я знаю тебе так добре, ніби ти з моєї плоті й крові. Мені досить лише поглянути на тебе, щоб зрозуміти, що цієї самої миті тебе живцем пожирає біль, але ти не схотіла нічого вживати, щоб не втрачати пильності. Я дивлюся тобі в очі й бачу, що ти боїшся. Ти боїшся мене. І це мені болить. Дуже болить…
– Якщо хочеш пігулку, а ще краще весь флакон, будь ласка, пригощайся на здоров’я.
Леандро сумовито всміхнувся, похитавши головою.
– Я визнаю, що помилився. І прошу в тебе пробачення. Цього ти хочеш? Бо, якщо потрібно, я стану й навколішки. Я не соромлюся. Твоя зрада сильно вразила й засліпила мене. Мене, який учив тебе, що ніколи не можна вирішувати щось під впливом злості, болю чи страху. Тепер ти бачиш: я теж людина, Алісіє.
– Я ось-ось розплачуся.
Леандро злостиво посміхнувся.
– Бачиш, насправді ми однакові. Де ще тобі буде так добре, як біля мене? У мене величезні плани для нас обох. Останніми тижнями я багато думав і зрозумів, чому ти хочеш покинути все це. Ба більше, я зрозумів, що також хочу це покинути. З мене досить вирішувати проблеми для всяких нездар і недоумків. Нас із тобою чекають інші справи.
– Он як?
– Саме так. Чи ти гадала, що ми завжди будемо розгрібати лайно за інших? Із цим покінчено. Я планую зосередитися на дечому важливішому. Я теж покину все це. І мені потрібно, щоб ти була поруч зі мною. Без тебе я не зможу цього зробити. Ти ж розумієш, про що я кажу, правда?
– Не маю ані найменшої гадки.
– Я кажу про політику. Ця країна зміниться. Рано чи пізно. Наш Генерал не назавжди. Потрібна свіжа кров. Люди з думкою. Люди, які вміють працювати з реальністю.
– Такі, як ти.
– Такі, як ми з тобою. Ти і я разом, ми можемо здійснити великі справи для цієї країни.
– Такі, наприклад, як вбити невинних і викрасти їхніх дітей, щоб потім продати?
Лендро зітхнув із засмученим виразом на обличчі.
– Не будь наївною, Алісіє. То були такі часи.
– Твоя була ідея чи Вальсова?
– Хіба це має значення?
– Для мене – має.
– Це була нічия ідея. Просто все так склалося. Убачеві та його дружині запали в око Маташеві доньки. Вальс побачив у цьому вигоду. А пізніше нагодилися інші можливості. То були часи можливостей. Не буває пропозиції без попиту. Я робив лише те, що мав робити, і пильнував, щоб ця справа не вийшла у Вальса з-під контролю.
– Здається, недопильнував.
– Вальс – чоловік жадібний. На жаль, жадібним людям ніколи не вдається розпізнати ту мить, коли треба перестати зловживати своїм становищем, і вони не спиняються, доки не доведуть усе до безладу. Тому рано чи пізно вони мусять упасти.
– То Вальс живий?
– Алісіє… Чого ти від мене хочеш?
– Правди.
Леандро злегка підсміхнувся.
– Правди? Ти ж не гірше за мене знаєш, що її не існує. Правда – це угода, яка допомагає наївним людям змиритися з дійсністю.
– Я прийшла не для того, щоб ти сипав переді мною афоризмами.
Погляд Леандро зробився жорсткішим.
– Ні. Ти, як завжди, прийшла, щоб нишпорити там, де нишпорити не слід, і ти це знаєш. Ти прийшла, щоб все ускладнити. Тому що ти завжди все ускладнюєш. Саме тому ти залишила мене. Саме тому ти зрадила мене. Саме тому ти прийшла сьогодні й розводишся тут про правду. Тому що ти хочеш, щоб я сказав тобі: так, Алісіє, ти краща за мене, ти краща за все це.
– Я не краща ні за кого.
– Звісно, що краща. Саме тому ти завжди була моєю улюбленицею. Саме тому я хочу, щоб ти знову була поруч зі мною. Тому що цій країні потрібні такі люди, як ти і як я. Люди, які знають, як це все контролювати. Знають, як підтримувати спокій і не давати ситуації виходити за межі, щоб усе не перетворилося знову на мішок зі щурами, які живуть, щоб підгодовувати свої ниці почуття: ненависть, заздрість, злість, – і поїдають один одного живцем. Ти знаєш, що я маю слушність. Що, хоча в усьому завжди звинувачують нас, без нас ця країна давно б уже провалилася в пекло. То що ти мені скажеш на це?