Після кількахвилинного огляду Даніель вирішив перебратися через мур у місці, яке видавалося трохи більше прикритим деревами. Каміння було слизьким від вологи й хиталося, тому знадобилося кілька спроб, перш ніж він зумів видряпатися нагору, а потім зістрибнути на другому боці. Ледве опинившись на вкритій віттям і глицею землі, Даніель відчув, як упала температура довкілля, немовби він спустився до якогось підземелля. Він почав сторожко підійматися схилом, щокілька метрів зупиняючись, щоб прислухатися, але чути було тільки, як вітер шумить у листі. Незабаром Даніель натрапив на бруковану дорогу, що вела від входу на територію маєтку до кружґанку, що біг довкола будинку. Хлопець пішов нею, доки попереду не з’явився фасад «Ель-Пінару». Даніель роззирнувся довкола. Його огортала тиша й щільна темрява. Якщо тут був ще хтось, то він вочевидь не мав наміру виявляти свою присутність.
Будівля стояла занурена в пітьму, з темними вікнами, і єдиними звуками, які чув Даніель, були його кроки й завивання вітру поміж деревами. Навіть у слабкому світлі місяця він зауважив, що вже багато років за «Ель-Пінаром» ніхто практично не доглядав. Даніель спантеличено дивився на будинок. Він очікував на вартових з собаками чи на якусь іншу збройну охорону. Можливо, у глибині душі він навіть хотів цього. Наштовхнутись на когось, хто зміг би чи схотів би його затримати. Але не було нікого.
Даніель підступив до одного з вікон і притулив лице до потрісканої шиби. Усередині видно було лише темне приміщення. Хлопець обігнув споруду й вийшов до чогось на кшталт дворика, куди виходила засклена галерея. Пильно придивившись, Даніель не помітив усередині ані світла, ані жодних рухів. Взявши камінь, він розбив скло на дверях. Потім просунув у отвір руку й відімкнув двері зсередини. Запах будинку накинувся на Даніеля, немов древній злий дух, що нетерпляче чекав на нього. Даніель ступив кілька кроків і помітив, що тремтить і що досі тримає камінь у руці. Камінь він так і не викинув.
Галерея провадила до прямокутного просторого приміщення, яке у свій час мало бути парадною залою. Він перетнув її і опинився в покої з велетенськими візерунчастими вікнами, з яких було видно всю Барселону, що здавалася дальшою, ніж будь-коли. Кімната за кімнатою Даніель оглядав будинок, йому здавалося, ніби він обходить каюти затонулого корабля. Меблі були вкриті саваном вицвілого мороку, стіни – зчорнені, фіранки – пошарпані. У центрі будинку він натрапив на внутрішній дворик із потрісканим дахом, крізь який, немов мечі з пари, падали жмутки світла. Даніель почув шум та помахи крил угорі. Збоку починалися пишно оздоблені мармурові сходи, які видавалися доречнішими для якогось оперного театру, ніж для приватного будинку. Поруч стояла старовинна каплиця. Осудливе, пооране кривавими слізьми обличчя розіп’ятого на хресті Ісуса виднілося в темряві. Далі, за шерегою кількох зачинених кімнат, розчахнуті двері, здавалося, запрошували гостя зануритися в надра будинку. Даніель підійшов туди й зупинився. Легкий повів вітерцю торкнувся його обличчя й приніс із собою запах. Запах воску.
Даніель ступив у коридор і за кілька кроків натрапив на менш претензійні сходи, що, як він здогадувався, мали призначатися для прислуги. Трохи далі розгорталася простора зала, посередині якої стояв дерев’яний стіл і валялися перекинуті кілька стільців. Даніель збагнув, що потрапив до колишнього кухонного приміщення. Запах воску йшов звідти. М’яке миготливе світло окреслювало контури стін. Даніель помітив, що велика чорна пляма розтеклася по стільниці й пролилася за край, утворивши на підлозі калюжу рідкої пітьми. Кров.
– Хто там? – вигукнув голос, власник якого здавався більше нажаханим, ніж сам Даніель.
Хлопець зупинився і став шукати сховку в темряві. Почулися кроки, що наближалися дуже повільно.
– Хто там?
Даніель дужче стиснув камінь й затамував дихання. До нього наближалася чиясь постать зі свічкою в одній руці і якимось блискучим предметом у другій. Раптом чоловік зупинився, мовби відчувши, що тут хтось є. Даніель глянув на тінь, яку той відкидав. Чоловік тремтячою рукою стискав пістолет. Постать ступила ще кілька кроків, і тої миті Даніель, що причаївся за порогом, побачив поруч із собою руку з револьвером.