– Мене звати Леандро, – сказав він. – Так краще?
Алісія кивнула. Леандро всміхнувся й відпустив її руки.
– Зараз я звільню твої ноги. Теж трохи поболить. Але спершу мені треба знати, чи ти не збираєшся втнути якоїсь дурниці.
Дівчина заперечно мотнула головою.
– Тобі ніхто не заподіє нічого лихого, – промовив Леандро, знімаючи кайданки з ніг.
Відчувши, що вільна, Алісія скочила зі стільця й забилася в куток. Погляд чоловіка спинився на калюжці сечі під столом.
– Мені шкода, Алісіє.
– Що ви хочете?
– Я хочу поговорити з тобою. Нічого більше.
– Про що?
– Про чоловіка, на якого ти працювала два останні роки, Балтасара Руано.
– Я йому нічого не винна.
– Я знаю. Просто хочу, щоб знала: Руано затримано разом із більшістю твоїх дружків.
Алісія поглянула на чоловіка з острахом.
– І що з ним буде?
Леандро стенув плечима.
– Із Руано покінчено. Після тривалого допиту він зізнався у всьому. Тепер на нього чекає шибениця. Це лише питання кількох днів. Для тебе це хороша новина.
Алісія сковтнула слину.
– А з рештою?
– Вони ще зовсім діти. Виправна колонія або тюрма. Для тих, кому пощастить. Ті, хто повернеться на вулицю, мають лічені дні.
– А зі мною?
– Це залежить.
– Від чого?
– Від тебе.
– Не розумію.
– Я хотів би, щоб ти працювала на мене.
Алісія мовчки дивилася на чоловіка. Леандро зручно вмостився на стільці й усміхнувся дівчині.
– Я вже довго стежу за тобою, Алісіє. Мені здається, у тебе є здібності.
– Здібності до чого?
– Здібності, щоб навчитися.
– Навчитися чого?
– Навчитися виживати. А також навчитися використовувати свій талант для чогось більшого, ніж набивати кишені таким нікчемним злодюжкам, як Руано.
– А ви хто такий?
– Я Леандро.
– Ви з поліції?
– Щось таке. Важай мене своїм другом.
– У мене немає друзів.
– У всіх є друзі. Треба тільки вміти їх відшукати. Я пропоную тобі протягом наступного року працювати разом зі мною. Ти матимеш пристойне помешкання й платню. Піти зможеш, коли захочеш.
– А якщо я захочу піти просто зараз?
Леандро показав рукою на двері.
– Якщо таким є твоє бажання – іди. Повертайся на вулицю.
Алісія прикипіла очима до дверей. Леандро підвівся й відчинив їх. Відтак повернувся і знову сів на стілець, лишивши перед нею вільну дорогу.
– Ніхто тебе не затримає, якщо ти вирішиш зараз вийти. Але ті можливості, які я пропоную тобі, залишаться назавжди тут.
Дівчина ступила кілька кроків у напрямку до дверей. Леандро не зробив жодного руху, щоб її зупинити.
– А якщо я залишуся з вами?
– Якщо ти довіришся мені, щонайперше ми знайдемо тобі новий одяг, влаштуємо гарячу ванну й вечерю в «Сьєте Пуертас». Тобі доводилося там бувати?
– Ні.
– У них просто пречудова чорна паелья.
Алісія відчула, як їй скрутило кишки від голоду.
– А потім?
– А потім ти підеш до свого нового помешкання, де в тебе буде власна квартира з ванною і де ти зможеш відпочивати й спати на власному ліжку з чистими простирадлами. А завтра, не надто рано, я зайду по тебе, і ми з тобою заглянемо до мого кабінету, де я розповім тобі про свою роботу.
– А чому б вам не розповісти мені зараз?
– Скажімо так: я вирішую проблеми й знешкоджую таких злочинців, як Балтасар Руано, та інших, набагато гірших, щоб вони нікого не могли скривдити. Але найважливіше, що я роблю, – це розшукую надзвичайних людей, що, як ти, не знають, хто вони насправді, і допомагаю їм розвивати свій талант, щоб чинити добро.
– Чинити добро, – холодно повторила Алісія.
– Світ – це не те аморальне місце, яке ти знала досі, Алісіє. Світ – це лише відображення всіх нас, лише те, що творимо своїми вчинками – не більше й не менше. І тому обов’язок таких людей, як я і як ти, що народжуються з даром, застосовувати його на благо решти. Мій дар полягає в умінні розпізнати талант у інших і направити їх, щоб коли настане відповідний момент, вони могли ухвалити правильне рішення.
– Немає в мене ніякого таланту. Ніякого дару…
– Певно, що є. Повір мені. А найпаче повір у себе, Алісіє. Тому що сьогодні, якщо ти схочеш, може бути твій перший день того життя, якого тебе позбавили і яке я, якщо ти мені дозволиш, поверну тобі.
Леандро тепло всміхнувся, і Алісія відчула якесь незрозуміле болюче бажання кинутися йому в обійми. Чоловік простягнув їй руку. Крок за кроком Алісія перетнула приміщення й підійшла до Леандро. Вона поклала свою долоню в долоню цього незнайомця й загубилася в його очах.