Цікаво, з якої вони планети? З Марса чи з Венери? І на якому апараті літають? Мабуть, апарат десь заховано. Треба ще побігти в Чортову Долину завтра і пошукати. Зустрітися з бабою, розпитати. А чи дозволить вона? Чи захоче?
Сон гойдає Славка у гігантській колисці, несе у невість, між зорі. І сниться йому блакитний ласкавий клубочок, темно-сині очі доброї баби-яги, і здається йому, що все ще попереду, що ще нічого не починалося. Хай Ліна сердиться, хай Прі заздрить, хай баба лає. Він хоче знову й знову зустрічатися з чарами древнього лісу. Там відкриється щось омріяне, щось палко бажане, неймовірне…
Другого дня Максим Іванович одрядив до Чортової Долини п’ятнадцятеро учнів старших класів. Посилав і Славка, але той не пішов, бо пас череду (саме підійшла черга). Правду казати, хлопець був навіть радий, що так сталося — не хотілося йти в галасливому гурті туди, де він пережив тривожні й прекрасні хвилини.
Весь день Славко хвилювався: знайдуть вони що-небудь в долині чи ні? Чи покажеться їм дивовижна хатка?
Ввечері, пригнавши череду, хлопець гайнув до школи. Там уже зібралися учні, лісники, пожежники з лісгоспу (їх Максим Іванович теж просив оглянути Чортову Долину). Обличчя старого вчителя було засмучене, бо розшуки нічого не дали.
— Певно, я помилився, — зітхаючи, сказав він. — Впали за лісом не метеорити. Ми були свідками ще невідомого феномена. Може, гігантська блискавиця — нечуваної сили електричний розряд. Може, якесь недосліджене метеорологічне явище…
Славко непомітно вислизнув за двері, полегшено усміхнувся, чкурнув додому. Чомусь хлопцеві стало весело, що шукачам не пощастило. Чому ж? Може, тому, що зникла б казка, якби люди побачили хатинку, чарівну бабу? Та й чи могли б вони її побачити? А побачивши, що діяли б? «Хто така, як опинилася в глухому лісі? На які кошти живете, де ваші діти чи онуки? Чи маєте пенсію? Як ваше прізвище і де народилися? А що за дивне убрання в хаті, навіщо цей химерний клубочок, з чого він зроблений?» Ого, знайшлися б сотні дошкульних запитань, на які баба не могла б відповісти. А не відповість — тоді що? Тоді заберуть її до сільради, повезуть до Києва. Ні, ні, чудо пропаде перед очима багатьох людей, недарма бабусі розповідають казки вечорами, в тиші й присмерку. І щиро слухають їх лише діти, у яких ще нема бажання перевіряти — чи правду розповідає казка?
Раненько, ще й на світ не благословлялося, Славко захопив кошелика — буцімто для грибів — і вирушив до лісу. Доки світалося, посидів на пеньку в Зароснях, слухаючи гомін ранкових птахів. Як тільки на обрії, над стіною Карані, запломеніло небо, хлопець підійшов до болота, викупався в глибокій ковбані. Вода була чиста, крижана, вона гарно освіжила Славка.
Перебравшись на той бік, він, не затримуючись, пішов до Чортової Долини. Де-не-де збирав білі гриби-боровики, піддубні, складав у кошелик. Чортова Долина зустріла хлопця моторошною тишею. Він постояв на кручі, тривожно прислухаючись. Цікаво, чи бачить його баба? Адже минулого разу вона бачила його здалека. Хоче вона, щоб він завітав у гості чи, може, ні?
М’який рожевий промінь ковзнув понад верховіттям дерев, відблиски його впали вниз. Замерехтіла на листках ліщини роса, самоцвітами заграли краплинки на чудовому тканні павутини.
На серці у Славка стало приємно, легко. Він, уже не вагаючись, почав спускатися в долину. Нижче, глибше. Де-не-де видно сліди учнів, які недавно тут ходили. Ич, як вони покопитили стежку! Мабуть, гасали цілою чередою!
Ось уже килими моху, стовічні дуби. Отут він ховався позаминулої ночі. Звідси побачив дивну хатинку. Де ж вона тепер? Славко виглянув з-за стовбура. Нема! Навіть знаку нема…
Він розчаровано вибіг на галявину. Саме тут стояла хатинка. Праворуч — старезна осика, ліворуч — верба з дуплом. Все сходиться. А отут мав би бути казковий притулок, східці до дверей. Тільки ж чому на зеленому моху нема жодного знаку чи пошкодження? Пухкий зелений килим, до нього ніхто не торкався багато літ. А може, не тут? Може, лише місцина схожа?
Славко одбіг назад, оглянув те місце, де він ховався вночі. Похнюпившись, сів на пеньку. Ось сліди від його колін, покопирсаний мох. Тут він почув дивний приязний голос. Чому ж тепер його не чути? Може, бабуся зникла, пропала, полетіла до свого таємничого світу? А може, вона й досі тут, але невидима?
Хлопець прислухався. Нічичирк…
Ледве чутно дихає древній ліс. Вдихає сонце, блакитне повітря, а видихає дивні пахощі квітів, міцний дух грибів та моху, запаморочливий аромат прілого листя.