— А чи надовго?
— Навіки, якщо будеш мудрим. Поклич Прометея і слухай, що він скаже. Син Япета — наймудріший з титанів. Він знає тайни вічності, він має щире і вірне серце.
Зустрівся з Прометеєм Зевс. Розповів свої думи, згадав про сумніви.
— Повалити Крона — тяжка справа, — сказав Прометей. — За ним підуть майже всі титани, вони дали клятву вірності. Та ще тяжче зупинити течію часу, породжену новим повелителем. Є лише одна сила, що спроможна висушити ріку часу…
— Що то за сила?
— Сила Урана — предковічного батька. Якщо переможеш — уклади спілку з ним, хай титан вічності знову стане коханцем Геї. Лише від нього ти можеш добути невмирущість собі й своїм братам та сестрам.
Згодився з мудрими порадами Прометея Зевс, і обіцяв юному богові титан свою допомогу.
Вирвав Зевс з лона Кроносового дітей Реї. І закипіла жорстока битва. Безстрашно і мужньо змагалися титани, весело йшли вони на герць з дітьми Кроноса, бо знали про свою невмирущість. Та не відали вони, що хитрий Зевс використає супроти них прадавні сили Хаосу, замкнені віддавна у тартарі Ураном. Впали замки вічності, задрижав світ від ходи стоголових драконів, спалахнуло небо від вогню полум’яних язиків гігантських зміїв та багаторуких велетів. Стогнала планета, кипіли моря, злякано огорталися густими хмарами золотисті сузір’я. Багато циклів минуло, доки скінчився бій. Переміг Зевс, бо на його боці став Прометей з братом своїм Атлантом. Два найдревніші титани допомогли богам в надії повернути вік Урана і зупинити течію всепоглинаючого часу.
Замкнув у глибини тартару Зевс титанів, запанував у світі. Розподілив між братами Аїдом, Посейдоном сфери володінь. Собі обрав небо і землю, поставивши трон на недосяжному Олімпі. І приступив до нього Прометей, запитав прямо і мужньо:
— Чому не кличеш правічного батька Урана? Кроноса ти повалив, але не зупинив течії часу. Невмирущі титани в тартарі — хіба місце їхнє там? Пора діяти, інакше потік часу змете твоє царство, і те, що добуте великою битвою, стане піною в океані буття.
— Я мушу подумати, — сказав Зевс. — Я покличу тебе.
Дивився Прометей у очі новому володареві і читав його затаєні думки. Боявся Зевс, вельми боявся. Страх корінився в ньому від народження. А страх породжує тиранію і хитрість. Ось чому роздумав олімпійський володар звертатись до Урана, бо знав, що в царстві вічності всі стануть вільними і рівними, а Зевсові страх не хотілося віддавати владу у руки блакитного неба. І ще одна думка не давала спокою володареві: а що, як олімпійці щезнуть при сяйві Урана? Адже не він породив їх, як невмирущих титанів, а творець часу — Кронос?!
І задумав Зевс злочинну справу. Збагнув Прометей, що віднині не буде миру між ними, бо щирість мудрого титана стала на заваді честолюбству гордовитого бога.
А задумав олімпійський повелитель ось що. Вирішив він створити з праху земного людей, які б жили на землі, обробляли її і поклонялися богам, тремтячи перед їхньою могутністю. А розум і душа тих людей, вся їхня творча сила повинні належати олімпійцям. Доки житимуть ті люди, а житимуть вони вічно, бо вічна мати-Гея, доти молитимуться люди своїм володарям, пам’ятатимуть про них, годуватимуть їх своїми творчими силами. Так захотів Зевс постати над часом, обдурити його всепроникаючий потік марою вічності.
Він здійснив свій задум. І сповнилася земля міріадами людей. Вони будували собі житла з каменю та дерева, полювали на мирних колись тварин, проливали кров, віддаючи її в жертву богам. У світ ввійшла смерть, а з нею відплата. Грізні Еринії почали гуляти над землею. Буття стало кільцем замкненої муки, з якого не було виходу. Люди народжувалися і вмирали, не знаючи ні тайни свого народження, ні мети життя. Страх перед богом тримав їх у нескінченному полоні терпіння і байдужості.
І збагнув Прометей, що ніколи не настане на землі час Урана, ніколи більше не почує мати-Гея голосу вільних титанів, якщо не повстати супроти волі жорстокого Зевса. Лише він один знав, що можна вчинити, лише Прометей бачив вихід з колеса невмолимості.
Створив мудрий титан інших людей і дав їм у груди небесний вогонь невмирущості, спадок древнього Урана. І пішли ті люди у світ, стали жити поміж людьми Зевса. Зазвучали над землею пісні, почувся сміх, попливли кораблі до далеких країв, шукаючи тайну, задзвеніли струни арфи й кіфари, почувся творящий стук молотка, народилася в серці надія на грядущу волю, зародилося зерно сумніву у всемогутності богів.