— Леді і джентльмени…
Една штовхнула ліктем Джеймса і з подивом побачила, що очі його світяться несамовитістю.
— Що тебе схвилювало? — прошепотіла на вухо.
Кук-Соммерс, мовчки облизавши пошерхлі губи, склав учетверо і сховав до кишені анотацію, перепитав:
— Що ти сказала?
— Та нічого, потім…
Екранний лектор спочатку розповів про гігантський Полярний Прискорювач, скорочено «ПП», який охоплює обидва магнітні полюси Землі.
— Тобі не набридли ці прискорювачі? — знову зашепотіла Една. — Що тут цікавого?
Кук-Соммерс аж прицмокнув:
— Наші прискорювачі — дитячі іграшки… їхній обкручує всю планету!
— В тобі прокинувся фізик…
— А що? Недаремно мама… Ну, та не заважай.
Кук-Соммерс похапцем вихопив з кишені ручку і записник: на екрані з’явилась формула слабкої взаємодії. «У тезах нема, — подумав, — не зівай, у закритий рот муха не залетить… Хоча б встигнути. Так, лектони, кварки… Змінна функція хронотонів? Оце та горошина, якої бракувало у нашому пиріжку! Так, перенесення взаємодії… Стабільність атома…» Він аж упрів, переписуючи довгі рядки знаків, — боявся, що не встигне. Але встиг, тепер пружина однієї з основних сил матінки-природи була в його кишені! Вони таки зафіксували, побачили своїми очима і триплет, і хронотони… От тобі й химери!
У голові Кук-Соммерса був сумбур, молодий фізик ніяк не міг зосередитись, якесь ошмаття думок миттєво з’являлось і так само миттєво зникало. Налягала втома. Виходячи, ледве переставляли ноги.
«Таки виколупали… А що я скажу? Докопався? Ну, звичайно, спрацювали гени. Батьківські. Мізинчик у фізиці ні мур-мур… Я маю лампу Аладдіна — досить потерти і звільнити джина. Ух, як здивуються! Статтю… ні, інтерв’ю почну так: уявімо надпотужний протонний синхротрон, в якому відбуватиметься зіткнення протонів і антипротонів… Можна буде спостерігати не лише триплет, про що наші теоретики вже говорили, а ще й хронотон. Саме хронотони відповідальні за стабільність протонів і нейтронів у ядрах атомів. Он як! А мама зуміє заграти в сурми. Нагорода Нобеля — чому б і ні? Займуся кондитерським виробництвом — Мізинчик пальчики облизуватиме! Заглядатиму в оце майбутнє — найновіші рецепти… Хто може конкурувати?»
— Що з тобою? — Една смикнула його за рукав. — Чи ти оглух?
— Перепрошую, Мізинчику, замислився… Та й важко якось, утомився страшенно.
— Я теж. На плечах наче мішок з піском… А он, бачиш, — кволо махнула рукою в кінець тунелю, — якісь зблиски…
— Щось, певне, сталося. — Кук-Соммерс хотів наддати ходи, але не зміг, на ногах ніби важкі гирі висіли. — Це Няумуко… своїм лазером.
Коли вони причовгали, робот вимкнув блискавку і відступив убік від отвору.
— Що трапилось, друже Няумуко? — через силу спитав Кук-Соммерс. — Навіщо ти пустив у хід лазера?
— Непередбачена обставина, — доповів робот, — отвір почало затягувати, довелось обтинати.
— Правильно вчинив, хвалю…
Джеймс пропустив Едну, допоміг їй перебратися через бар’єр. Нахилився, підібрав два невеликі осколки.
— Візьми ж для аналізу.
Една поклала гострі уламки в сумку, і всі троє, обминаючи непорушний прохідницький комбайн, рушили по траншеї до підйомника. Тут, «на цьому боці», їм одразу полегшало, відчули себе такими молодими, як і були насправді, не пленталися, неначе старі, ступали пружно й сягнисто.
Сонце вже зайшло, лабіринт наповнювали сизуваті, але ще прозорі тіні. Кук-Соммерс ішов, мовчки схиливши голову, Една теж не обзивалася, щоб не порушити його зосередженості. У кабіні підйомника вже чергував інший ліфтер — м’ясисте обличчя, обрамлене густими бакенбардами, кашкет, насунутий на лоба, — цей, так само, як і його напарник, вмикаючи рубильника, з якоюсь підозрою зиркнув на робота.
Сівши в машину, Кук-Соммерс одразу ж зв’язався з редакцією журналу «Нью саєнс». Робочий день скінчився, кореспондента Патрика, звичайно, не було, але черговий дав його домашній телефон. Джеймс не рушив з місця, поки не зв’язався з ним і не домовився про зустріч.
— Няумуко, увімкни телевізор, — наказав Кук-Соммерс, поглянувши на годинника. Якраз мала початися програма «Новини науки і техніки».
Як тільки замерехтів екран і гарненька дикторка оголосила, що темою сьогоднішньої передачі є «сенсаційне відкриття молодого фізика-ядерника Кук-Соммерса», Джеймс почав обдзвонювати друзів і знайомих: