Оті відсунув машинку, шукаючи якихось позначок позаду неї. Жанна Жіро любила лад у всьому, тому в неї все було чітко підписаним та розкладеним: рахунки в першому відділені, особисті листи в другому, пенсійні і страхові документи в третьому, різнобарвні реклами й листівки в останньому.
Нічого тут не привернуло уваги Оті, й тому він перейшов до шухлядок. Перші дві містили звичайне канцелярське приладдя: ручки, скріпки, конверти, марки та стоси білого паперу формату А4. Нижня шухлядка була замкнена. З допомогою ножика для паперу Оті обережно і легко відімкнув замок, просунувши лезо між самою шухлядкою й каркасом.
Там лежала лишень одна річ — маленький конверт із м’якими стінками. Достатній, щоб умістити каблучку, але не Книгу. На штампі конверта було зазначено: Ар’єж, 18:20, 4-го липня 2005.
Оті засунув палець усередину. Конверт був порожнім, у ньому лежала хіба що квитанція на доставку, яка підтверджувала, що пані Жіро розписалася за пакунок о восьмій годині двадцять хвилин. Вона повністю збігалася з чеком, який дав Домінґо.
Поль Оті поклав папірець собі до внутрішньої кишені.
Усе безсумнівно вказувало на те, що Бйо взяв каблучку і вислав її своїй бабусі. Проте тепер Оті шукав сам предмет. Завершивши ретельний огляд першого поверху, він піднявся сходами наверх. Двері до бокової спальні були прямо коридором. Це, очевидно, була кімната Жанни Жіро, яскрава, чиста та жіночна. Поль перевірив платтяну шафу, шухлядки та ящички, його вправні пальці пробіглися кількома дуже якісними предметами верхнього одягу й спідньої білизни. Усе було дбайливо складене, впорядковане і злегка пахло трояндовою водою.
Шкатулка для прикрас стояла на туалетному столику перед дзеркалом. Кілька брошок, нитка пожовклих перлів та золотий браслет лежали вперемішку з кількома парами сережок і срібним розп’яттям. Весільний перстень та обручка Жанни лежали поряд ув оксамитовій червоній коробочці, неначе їх тільки зрідка виймали зі сховку.
Головна спальня була голою та простою, майже порожньою: у ній були лишень односпальне ліжко та стіл з лампою під вікном. Оті негайно це зауважив: кімната нагадувала йому аскетичні келії абатства.
Кімната мала в собі певні ознаки нещодавнього перебування людини. Наполовину повна склянка води стояла на столику біля ліжка, поряд з томом окситанської поезії Рене Неллі; на берегах книжки були помітки. Оті попрямував просто до столу. Старомодна ручка та чорнильниця стояли зверху, разом з кількома аркушами цупкого паперу. Поруч лежав аркуш нещодавно використаного промокального паперу.
Він навіть не одразу повірив у те, що побачив. Хтось сидів за цим столом і писав листа Еліс Таннер. Її ім’я було чітко виписане.
Оті перевернув аркуш і спробував розібрати ледве помітний підпис на ньому. Почерк був також старомодним, і деякі літери зливалися з наступними, але він розглядав його доти, доки не розібрав основу імені. Поль Оті згорнув цупкий аркуш і сунув його до нагрудної кишені. Коли він уже збирався покинути кімнату, його увагу привернув клаптик паперу на підлозі, що лежав між дверима та дверною коробкою. Оті, звичайно ж, підняв його. То був фрагмент залізничного квитка на одну персону, датований сьогоднішнім числом. Можна було чітко розпізнати назву станції кінцевого призначення — Каркассон, але назва станції, що видала квиток, була відсутня.
Подзвін собору Сен Жімер нагадали Оті про те, що в нього обмаль часу і треба повертатися назад. Востаннє глянувши на кімнату й упевнившись, що все лежить саме так, як і лежало, Поль залишив будинок тим самим шляхом, яким і ввійшов.
За двадцять хвилин Оті вже сидів на балконі своєї квартири на набережній Пешру, дивлячись через річку на місце, де колись розташовувалося середньовічне поселення. На столі перед ним стояла пляшка «Шато Віллерамбер Муро» і два бокали. На колінах лежала тека з підготовленою секретаркою інформацією про Жанну Жіро. Інше досьє заздалегідь підготував судовий антрополог щодо тіл, знайдених у печері.
Поміркувавши якусь мить, Оті перегорнув кілька паперів з теки про Жіро. Потім він усе-таки закрив її, налив собі вина і просто почав чекати на відвідувача.
Розділ 32
На металевій лавці високої набережної Петру сиділи чоловіки з жінками, споглядаючи Од. Виметені та вишукані газони міських садів були розділені яскравими клумбами й виткими стежечками. Яскраво-фіолетовий, жовтий та оранжевий кольори дитячого майданчику повністю відповідали пишним барвам квітів на клумбах — багряним покерам, величезним ліліям, живокосту й герані.