Еліс дозволила своїм ногам самим привести її на головну площу Святого Марка. Цей майдан був невеличким, його вщерть заповнили ресторани та підрізані платани. Їхні розпростерті гілки, широкі, неначе довгі, переплетені руки, над столами і стільцями були накриті яскравими тентами. Зверху на тентах були зазначені назви кафе: «Ле Марку», «Ле Трувер», «Ле Менестрель».
Еліс пройшлася буківкою і, перетнувши вулицю, опинилася біля повороту на Крос-Мервель та площу Шато, де трикутник із крамниць, булочних і ресторанів оточував кам’яний обеліск близько восьми футів заввишки, на якому стояв бюст історика дев’ятнадцятого століття Жана-П’єра Крос-Мервеля. Знизу його облямовував бронзовий бордюр захисних споруд.
Еліс рушила вперед, поки не зупинилася перед широкою напівкруглою стіною, що захищала Шато Комталь. Позаду вибагливих замкнутих воріт були вежі та зубчасті стіни самої фортеці. Фортеця всередині фортеці.
Еліс раптом зрозуміла, що саме це місце вона шукала весь цей час. Шато Комталь — місце, де мешкала родина Тренкавелів.
Вона попрямувала крізь високі дерев’яні ворота. Навкруги було щось знайоме, неначе вона повернулася у край, де вже бувала дуже давно, але трохи призабула. Обабіч від входу розташовувалися скляні будки для продажу квитків, що приковували до себе увагу друкованим графіком роботи. Поза ними був сірий гравій і пил, трава тут не росла, прохід вів до плаского вузького мосту, приблизно шести футів упоперек.
Еліс відступила назад, обіцяючи собі, що взавтра зранку вона неодмінно прийде сюди. Потім дівчина повернула направо і пішла за дороговказами до Родезької брами. Вона розташовувалася між двома характерними підковоподібними вежами. Еліс повільно зійшла вниз широкими сходами, посередині зітертими незліченною кількістю ніг, що тут проходили.
Вікова різниця між унутрішнім та зовнішнім колами стін зблизька була краще помітною. «Зовнішні укріплення, — прочитала Еліс, — побудовано в кінці тринадцятого сторіччя, а реставровано протягом дев’ятнадцятого». Вони були сірими, і всі цеглинки мали приблизно однаковий розмір. Брехуни, мабуть, сказали б, що це просто незугарна робота реставраторів. Одначе Еліс було байдуже. Її сюди привів дух місця. Внутрішня стіна, включно із західним муром самого Шато Комталь, була збудована із суміші червоних цеглин галльсько-римських часів та пісковика дванадцятого сторіччя.
Після шуму й гамору Сіте, Еліс відчувала тут мир і спокій, їй здавалося, що вона належить цьому місцю серед гір та небес.
Її руки лежали на зубцях мурів, а сама вона дивилася вниз на річку, уявляючи холодний дотик води до своїх ніг.
Тільки коли день повністю згас і перейшов у сутінки, Еліс повернулася назад до Сіте.
Розділ 34
До Каркассони вони їхали вервечкою: Раймон-Роже Тренкавель їхав на чолі, поряд із ним їхав Бертран Пелетьє, а рицар Гільєм Дюма замикав шерегу.
Алаїс їхала позаду разом із духовенством.
Минуло менше тижня відтоді, як вона покинула Каркассону, але здавалося набагато довше. Їхній дух підупав. Хоча клейноди Тренкавелів так само розвівав легкий вітерець і поверталася та сама кількість людей, що й виїздила, але вираз віконтового обличчя видавав невдачу їхньої подорожі.
Натовп був дещо більшим, коли між двома вежами Нарбонської брами вивісили прапори з гербами Тренкавелів. Діти бігли поряд із кіньми і кидали їм під ноги квіти та вітали криками. Жінки махали саморобними прапорцями й хустинками з вікон горішніх поверхів, коли Тренкавель проїздив повз них вулицями в напрямку Шато Комталь.
Алаїс не відчувала нічого, крім полегшення, коли вони проминули вузький місток та в’їхали до Східних воріт. Головне подвір’я вибухнуло голосами, усі махали та викрикували привітання. Конюхи кинулися вперед, щоб одразу відвести до стаєнь коней своїх господарів, слуги взялися готувати лазню, кухарі попрямували на кухню з цебрами води, готуючись до свята.
Серед лісу рук та усміхнених облич Алаїс зустрілася поглядом з Оріаною. Неподалік стояв Франсуа, слуга її батька. Алаїс почервоніла, пригадавши, як вона обдурила його, вислизнувши з кімнати в нього з-під носа.
Алаїс також помітила, як Оріана розглядала натовп. Очі сестри ненадовго затримались на її чоловікові, Жанові Конґосі. Обличчям Оріани пробіг вираз презирства, потім вона знову почала розглядати прибульців, і на своє ж розчарування зустрілася очима з Алаїс. Вона вдала, що не помітила цього, але відчувала, як Оріана дивиться на неї поверх моря голів. Коли ж Алаїс знову повернула голову в її бік, сестра вже десь зникла.