Гільєм відчував, як його рішучість слабшає, а кров починає закипати.
— Оріано, ми ж чинимо гріх. Ти знаєш це. Ми зраджуємо твого чоловіка і мою дружину таким нечистим...
— Коханням? — закінчила за нього Оріана, сміючись. Приємний і легкий звук її сміху перевернув його серце. — Кохання це не гріх, а сила, що робить погане добрим, а хороше ще ліпшим. Ти ж чув трубадурів.
Ґільєм уже тримав її вродливе обличчя між своїми долонями, але все-таки заперечив:
— Це ж тільки пісні, а наші обітниці — то зовсім інша річ. Чи ти готова хибно витлумачити мої слова? — Ґільєм знову глибоко вдихнув. — Я хочу сказати тільки те, що ми не повинні більше зустрічатися.
Він відчув, як Оріана затихла в його руках.
— Ви більше не бажаєте мною володіти, Messire? — прошепотіла вона раптом. Її волосся, темне й густе, впало їй на обличчя, закриваючи його від Гільєма.
— Ні, — промовив Гільєм, але рішучість уже покидала його.
— Чи можу я якось довести вам своє кохання? — знов озвалась Оріана. Її голос був надламаним, таким тихим, що Гільєм ледве розрізняв її слова. — Якщо я більше не задовольняю вас, Messire, то скажіть мені.
Гільєм сплів пальці з пальчиками Оріани.
— Ти все зробила правильно. Ти прекрасна, Оріано, ти...
Він замовк, не маючи більше сили добирати потрібні слова.
Пряжка на плащі Оріани раптом клацнула і мерехтлива блакитна тканина впала на землю, зісковзнувши до її ніг, неначе потік води. Жінка виглядала такою вразливою, що він ледве стримувався, щоб не схопити її на руки.
— Ні, — пробурмотів він, — я не можу...
Гільєм спробував уявити обличчя Алаїс, пригадати її пильний погляд, спрямований на нього, її довірливу посмішку. На відміну від більшості чоловіків його походження і становища, він вірив у їхні весільні обітниці. Гільєм не хотів зраджувати дружину. У перші дні їхнього подружнього життя, дивлячись на Алаїс, яка спала в тиші їхньої кімнати, Гільєм розумів, що він був — міг бути — кращим чоловіком, тому що юна дружина кохала його.
Гільєм спробував вирватись. Одначе тепер він чув тільки голос Оріани, а заразом підозрілі чутки про те, як Алаїс пошила його в дурні, поїхавши за ним до Без’єра. Гомін у його голові ставав дедалі сильнішим, віддаляючи тихий голос Алаїс. Її образ ставав усе менш видимим, блідим. Потім Алаїс зникла зовсім, лишивши його самого боротися зі спокусою.
— Я обожнюю тебе, — промовила Оріана, просовуючи руку Ґільємові між ніг.
Попри свою відмову, Гільєм заплющив очі, не маючи сил відсторонитися від її тихого шепоту. Він був схожий на шелест листя на дереві.
— Відколи ти повернувся з Без’єра, я майже не бачила тебе.
Ґільєм хотів щось відповісти, але йому пересохло в горлі.
— Кажуть, віконт Тренкавель любить тебе найдужче серед своїх рицарів, — промовила Оріана.
Він більше не міг розрізняти слова, кров пульсувала надто швидко в голові, стираючи всі інші звуки та чуття.
Ґільєм поклав Оріану на траву.
— Розкажи мені, що сталося між віконтом Тренкавелем і його дядьком, — прошепотіла йому на вухо Оріана, — розкажи, що трапилося у Без’єрі. — Ґільєм скрикнув, коли вона обвила його ногами та притислася до нього ще дужче. — Розкажи мені, як доля відвернулась від вас.
— Це не та розповідь, якою я можу поділитися, — ледве видихнув Ґільєм, усвідомлюючи тільки рух її тіла під своїм.
Оріана вкусила його за губу.
— Ти можеш поділитися нею зі мною.
Ґільєм викрикнув її ім’я, не дбаючи більше про те, що хтось їх може побачити чи почути. Він навіть не помітив задоволеного погляду її зелених очей, а також не відчував крові — своєї крові — на її губах.
Не побачивши за обіднім столом ані Оріани, ні Алаїс, Пелетьє невтішно озирнувся.
Попри всі приготування до війни у Великій залі замку відбувалося небучне святкування на честь щасливого повернення додому Тренкавеля та його почту.
Зустріч із консулами пройшла вдало. У Пелетьє не було сумнівів, що вони знайдуть потрібні кошти. Щогодини поверталися гінці від найближчих до Каркассони замків. Досі ще жоден васал не відмовився від свого обов’язку: всі запропонували людей та гроші.
Щойно віконт Тренкавель та пані Агнес залишили залу, Пелетьє також вибачився і вийшов подихати свіжим повітрям. Він усе ще почувався нерішучім.
Твій брат чекає на тебе у Без’єрі, а сестра в Каркассоні. Доля віднайшла Симеона та другу Книгу набагато швидше, ніж Пелетьє сподівався. Тепер, якщо Алаїс має рацію, третя Книга, либонь, також скоро потрапить йому до рук.