Її очі пильно оглядали усе навколо, руки на кермі аж побіліли. Еліс зачекала, поки від’їде туристичний трейлер і охоронець підійме шлагбаум. Вона натисла на газ і вилетіла з майданчика просто на вихід. Охоронець зойкнув і відскочив убік, та Еліс не звернула на це уваги.
Вона їхала геть від цього місця.
Розділ 52
Одрік Беяр стояв на залізничній платформі Фуа разом із Жанною, чекаючи на потяг до Андорри.
— Десять хвилин, — промовила Жанна. — Ще не пізно. Ти можеш передумати й поїхати зі мною.
Одрік посміхнувся у відповідь на її наполегливість.
— Ти ж знаєш, я не можу.
Утім, Жанна відмахнулася від його слів.
— Ти присвятив їхній історії тридцять років, Одріку. Історії Алаїс, її сестри, батька, чоловіка — ти провів життя серед них, — її голос став тихішим. — А як щодо нормального життя?
— Їхнє життя є моїм життям, Жанно, — відповів їй друг з ноткою гордості. — Слова — це єдина наша зброя проти неправди в історії. Якщо ми не зможемо довести правду, тоді ті, кого ми любимо, помруть двічі, — Одрік зупинився. — Я не заспокоюся, доки не дізнаюсь, як усе завершилося.
— Після восьми сотень років? Правда має бути захована надто глибоко, — засумнівалася Жанна, — може, не варто ворушити історію? Деякі таємниці краще не відкривати.
Зараз Беяр дивився на гори.
— Я шкодую про те, що приніс печаль у твоє життя, ти ж знаєш.
— Я не це мала на увазі, Одріку.
— Але виявити правду та довести її, — вів далі Одрік, оскільки подруга мовчала, — це те, заради чого я живу, Жанно.
— Хіба?! А як щодо тих, проти кого ти борешся, Одріку? Чого шукають вони? Правди? Я сумніваюся.
— Ні, — відказав він зрештою, — не думаю, що вона є їхньою метою.
— Тоді що? — нетерпляче перепитала Жанна. — Я їду геть, як ти мені й радив. Тоді що може бути лихого, якщо ти зараз розкажеш мені все?
Утім, Беяр досі вагався.
Жанна наполягала.
— Чи правда, що Noublesso Véritable та Noublesso de los Seres є одним орденом, попри різні назви.
— Ні, — відповів Одрік, і його слова прозвучали суворіше, ніж він хотів. — Ні.
— Тоді що?
Одрік важко зітхнув.
— Noubtesso de los Seres називали тих, кого було призначено охороняти пергаменти Граалю. Вони виконували цю роль протягом тисячі років. Доки, нарешті, пергаменти не було роз’єднано, — Одрік зупинився, ретельно добираючи кожне слово. — А орден Noublesso Véritable створено лише сто п’ятдесят років тому, коли раніше загублена мова пергаментів почала знову ставати зрозумілою. Назва Véritable означає «справжні чи то реальні» охоронці; це була гарно продумана спроба відродити охоронців Трилогії.
— Отже, Noublesso de los Seres більше не існує?
Одрік похитав головою.
— Коли Трилогію було розділено, тоді відпала потреба в охоронцях.
Тепер спохмурніла Жанна.
— Невже вони не спробували возз’єднати Книги?
— Спершу так, — відзначив Беяр, — але не змогли. З часом стало ще більш нерозважливо продовжувати пошук, офіруючи останньою наявною Книгою заради двох інших. А оскільки вміння читати мову Книг усе одно втрачено, то таємниці не можна було розгадати. Тільки одна людина... — запнувся Беяр. Він відчував на собі погляд Жанни. — Єдина людина, що могла читати Книги цією мовою, вирішила не передавати нікому своє вміння.
— Що ж змінилося?
— Упродовж сотні років нічого не змінювалося. Потім 1798 року імператор Наполеон приплив до Єгипту, взявши із собою вчених і учнів, а також солдатів. Вони всі вивчали там залишки давніх цивілізацій, що правили в Єгипті тисячі років тому. Сотні артефактів, священних дощечок та каменів було вивезено до Франції. Відтоді залишилося тільки розшифрувати їхню мову — народну, клинописну, ієрогліфічну. То була справа часу. Як ти знаєш, Жан-Франсуа Шампольон першим здогадався, що ієрогліфи слід читати не як образи, а як фонетичні склади. 1822 року саме він, висловлюючись по-простому, зламав код. Для стародавніх єгиптян письмо було Божим даром — насправді слово «ієрогліф» означало «Господнє слово».
— Та якщо Книги Граалю написано староєгипетською мовою... — змінила тему Жанна, — якщо ти говориш про те, що і я думаю, Одріку... — Вона похитала головою. — Що така організація, як Noublesso, дійсно існувала, і що Трилогія приховує якусь таємницю. Згодна. А як щодо решти? Це ж не мислимо.
Одрік посміхнувся:
— Але значно ліпше оберігати одну таємницю, ніж ховати її за іншою. Розгадувати та засвоювати потужні символи, думки інших — ось завдяки чому виживають цивілізації.