Оріана трималася ближче до Гільєма, коли вони їхали спустошеними землями до шатра графа Неверського, де мали проходити перемовини. Ті, що могли ще пересуватися в Ціутаті, повилазили на мури і дивилися їм услід.
Щойно вони в’їхали до табору, як Оріана кудись зникла. Ігноруючи непристойні й грубі крики солдатів, вона їхала слідом за Франсуа через море наметів і різноманітних гербів, аж доки не опинилися серед срібно-зелених кольорів Шартра.
— Сюди, пані, — пробурмотів Франсуа, вказуючи на шатро, що стояло трохи осторонь від усіх інших. Коли Франсуа з Оріаною під’їхали ближче, вояки насторожилися і наставили на них списи. Один із солдатів привітав Франсуа кивком.
— Скажи своєму хазяїнові, що приїхала пані Оріана, дочка покійного управителя Каркассони, і просить про зустріч із паном д’Евре.
Оріана неабияк ризикувала, приїхавши сюди. Від Франсуа вона знала про жорстокість і запальну вдачу Гі д’Евре. Але вона грала у велику гру.
— У якій справі? — спитав солдат.
— Моя пані не говоритиме ні з ким, опріч самого пана д’Евре.
Трохи подумавши, вартовий зайшов до шатра. За якусь мить він з’явився знову і запросив йти за ним.
Перше враження не зменшило Оріаниних страхів. Коли вона увійшла до шатра, Гі д’Евре стояв до неї спиною. Він обернувся, й Оріана побачила, як палають його сірі жорстокі очі на блідому обличчі. Його чорне волосся було намащене оліями і зачесане назад на французький манер. Він був схожим на яструба, що будь-якої хвилини готовий кинутися на жертву.
— Пані, я багато чув про вас, — промовив він спокійним рівним голосом, в якому відчувалася стальна нотка, — але не сподівався, що матиму приємність зустрітися з вами особисто. Чим можу допомогти?
— Сподіваюся, питання полягатиме у тому, що я можу зробити для вас, мій пане, — відповіла Оріана.
Перш аніж вона це усвідомила, д’Евре схопив її за зап’ясток.
— Раджу вам не перекидатися зі мною лестощами, пані Оріано. Ваш селянський південний стиль тут вам не допоможе, — Оріана відчувала, що Франсуа, який стояв позаду неї, ні на що не реагує. — То маєте новини для мене, так чи ні? — нарешті запитав Гі д’Евре. — Відповідайте!
Оріана намагалася тримати себе в руках.
— Не надто гарна манера поводження з тим, хто приніс вам найбажанішу річ у вашому житті, — відповіла вона, дивлячись д’Евре просто у вічі.
Той підняв руки й грізно сказав:
— Якщо ви змусите мене чекати, я виб’ю з вас інформацію й тим самим заощаджу ваш і свій час.
Оріана витримала його погляд.
— Тоді ви матимете лише частину того, що я знаю, — промовила вона якомога спокійніше, — ви вклали так багато сил у пошук Трилогії. У мене є те, що вам потрібно.
Якусь мить д’Евре пильно дивився на неї, а потім опустив руку.
— А ви смілива, пані Оріано, я віддаю вам належне. А от чи є ви мудрою, це ми ще побачимо.
Він подав знак, і слуга приніс тацю з вином. Проте в Оріани так трусилися руки, що вона не могла взяти келиха до рук.
— Ні, дякую, мій пане.
— Як хочете, — промовив д’Евре, жестом наказуючи їй сісти. — То чого ви бажаєте, пані?
— Якщо я дам вам те, що ви шукаєте, то хочу, аби ви взяли мене з собою на північ, коли будете повертатися додому.
З виразу обличчя д’Евре Оріана зрозуміла, що вона нарешті таки змогла його здивувати. І додала:
— Як свою дружину.
— Та ж у вас є чоловік, — заперечив д’Евре, дивлячись поверх неї на Франсуа, — писар Тренкавеля, наскільки я чув. Чи це нічого не важить?
Оріана пильно глянула на нього.
— Із превеликим жалем мушу вам сказати, що мого чоловіка вбито. Його закололи в самому Шато, коли він виконував свій обов’язок.
— Прийміть мої співчуття, — промовив д’Евре, молитовно стуливши долоні, — ця облога може тривати кілька років. Чому ви такі впевнені, що я повернуся на північ?
— Я чомусь переконана, мій пане, — промовила Оріана, ретельно добираючи кожне слово, — що ви прибули на південь тільки з однією метою. Якщо ж за моєю допомогою ви зможете швидше завершити свої справи, то я не бачу жодної причини, з якої ви б воліли залишитися тут понад сорок діб.
Д’Евре вимушено посміхнувся.
— Ви не вірите в силу слова свого віконта Тренкавеля?
— З усією моєю повагою до тих, під чиїми знаменами ви ходите, мій пане, я не вірю, що шановний абат має намір завершити перемовини дипломатично.
Д’Евре не відривав від Оріани очей, а вона аж затамувала подих.
— Ви гарно граєте свою роль, пані Оріано, — нарешті промовив Гі.