— Будь ласка, пригощайтеся.
Як тільки вони сіли за стіл, Еліс почала розпитувати про те, що доти обмірковувала. Вона помітила, що Одрік їв обмаль, зате пив забагато вина.
— Алаїс коли-небудь намагалася повернути Книги, викрадені її сестрою й чоловіком?
— Щойно тінь війни впала на південні землі, головним наміром Харифа було знов об’єднати Трилогію, — промовив Беяр. — Оріана призначила нагороду за голову Алаїс. Це утруднювало її подорожі. У рідкісних випадках, покидаючи межі села, жінка, зазвичай, змушена була маскуватися. А спроба вирушити на північ була просто божевіллям. Саже розробив кілька планів, як дістатися Шартра, але жоден з них не мав успіху.
— Через Алаїс?
— Почасти, але переважно через безпеку його бабусі Есклармонд. Він відчував відповідальність перед Noublesso de los Seres так само, як і Алаїс від імені свого батька.
— Що сталося з Есклармонд?
— Багато «добрих людей» пішли до північної Італії. Есклармонд була тоді в поганому стані й не могла подорожувати так далеко. Натомість Гастон разом зі своїм братом забрали її до невеликої громади в Наваррі, де вона й зоставалася, доки не померла через кілька років по тому. Саже відвідував її так часто, як тільки міг. — Беяр зробив паузу. — Смерть Есклармонд дуже засмутила Алаїс, адже вони так і не побачилися більше.
— А що сталося з Оріаною? — запитала Еліс дещо згодом. — Алаїс чула новини про неї?
— Дуже обмаль. Її більше цікавив лабіринт у соборі Богоматері в Шартрі. Ніхто не знав, за чиїм наказом і навіщо його там збудовано. Частково це стало причиною, з якої д’Евре й Оріана оселилися там, а не повернулися до свого маєтку, розташованого північніше.
— А самі Книги були зроблені в Шартрі?
— Насправді цей лабіринт збудовано для того, щоб відвернути увагу шукачів від невеличкої печери на півдні.
— Я бачила його вчора, — раптом сказала Еліс.
Невже це справді було лише вчора?
— Я нічого не відчула. Маю на увазі, що витвір справді дуже гарний, надзвичайно разючий, але це й усе.
Одрік кивнув.
— Оріана дістала те, чого хотіла. Гі д’Евре забрав її на північ як свою дружину. В обмін на це вона віддала йому Книгу Ліків та Книгу Чисел і пообіцяла й далі шукати Книгу Слів.
— Як дружину? — насупилась Еліс. — Але як щодо...
— Жана Конґоса? Він був хорошою людиною. Педантичною, ревнивою, без почуття гумору, можливо, але дуже відданим служником. Франсуа вбив його за наказом Оріани. — Беяр замовк. — Франсуа заслуговував на смерть. Він погано закінчив життя, але так йому й треба.
Еліс похитала головою.
— Я мала на увазі Гільєма, — промовила вона.
— Він залишився на Півдні.
— Та невже він не сподівався повернути Оріану?
— Він був невтомним борцем проти хрестоносців. Коли минуло кілька років, Ґільєм зібрав велике число своїх послідовників у горах. Спочатку він запропонував допомогу й меч П’єру Роже де Мірпуа, а пізніше, коли син віконта Тренкавеля спробував повернути собі колись відібрані ворогами землі у батька, боровся на його боці.
— Тобто був перекинчиком? — збентежено спитала Еліс.
— Ні, він... — зітхаючи промовив Беяр, — ні, Гільєм Дюма ніколи не зраджував віконта Тренкавеля. Він був не надто розумним, але, безперечно, не зрадником. Оріана просто використала його. Його також посадили до в’язниці, як віконта Тренкавеля, тоді, коли Каркассона зазнала поразки. Утім, на відміну від віконта, Гільєм зміг утекти. — Одрік знову дуже глибоко зітхнув, неначе йому це дуже боліло. — Ґільєм не був зрадливцем.
— Одначе Алаїс уважала його таким, — похмуро сказала Еліс.
— Гільєм сам був ковалем свого нещастя.
— Так, знаю, але навіть... жити з цим жалем і знати, що Алаїс має тебе за такого самого лиходія, як...
— Гільєм не заслуговує на співчуття, — різко обірвав її Беяр, — він зрадив їхні весільні обітниці, він принизив дружину. Проте навіть і тоді вона... — Одрік запнувся. — Пробач, іноді важко бути об’єктивним.
Чому це його так засмучує?
— Він ніколи не намагався її побачити?
— Він кохав Алаїс, — просто відповів Одрік. — Тому не ризикував, щоб не навести французів на її слід.
— А вона також не намагалася побачитись із ним?
Беяр тільки мовчки похитав головою й тихо запитав:
— А що б ви зробили на її місці?
Еліс хвильку подумала.
— Не знаю, та якщо вона кохала чоловіка попри все, що він вчинив...