— Умови там були жахливими. Брудні, жорстокі, принизливі. Ув’язнених тримали без світла, тепла, день від ночі вони відрізняли лише за криками інших в’язнів. Багато хто помирав у стінах монастиря, так і не дочекавшись суду.
Еліс намагалася щось сказати, але її горло пересохло.
— Вона... — почала дівчина й замовкла, не в змозі говорити далі.
— Людський дух спроможний витримати чимало, але якщо його вже раз зламали, то потім він кришиться, неначе пил. Саме це й робили інквізитори. Вони ламали наш дух так само певно, як кати трощили кістки й рвали шкіру, поки ми вже більше себе не тямили.
— Розкажіть! — швидко попросила Еліс.
— Саже спізнився, — промовив Беяр тихо. — А от Гільєм ні. Він почув, що на допит привезли лікарку, жінку з гір, і якось здогадався, що то Алаїс, хоча її ім’я не фігурувало у списках. Він підкупив охоронців, щоб вони пропустили його всередину — підкупив чи залякав, я достеменно не знаю. Він знайшов Алаїс. Її з Ріксандою тримали нарізно від інших, і це дало йому чудову нагоду викрасти їх із Сент Етьєну й загалом із Толози, перш аніж інквізитори зрозуміли, що Алаїс зникла.
— Однак...
— Алаїс завше вірила, що саме Оріана наказала ув’язнити її. Звичайно ж, її так і не допитали.
Еліс відчула сльози на своєму обличчі.
— Гільєм привіз її назад до селища? — спитала Еліс, швидко витираючи лице тильною стороною руки. — Вона повернулася додому?
Беяр кивнув.
— Перегодом. Вона повернулася в серпні, незадовго перед святом Успіння, і привезла із собою Ріксанду, — він говорив поспіхом.
— Гільєм не поїхав з ними?
— Ні, і вони не зустрічалися, поки... — Одрік зупинився. Еліс радше усвідомила, ніж почула, як він втягнув повітря, — через шість місяців народилася її дочка. Алаїс назвала її Бертрандою на честь свого батька Бертрана Пелетьє.
Здавалося, слова Одріка Беяра просто повисли в тиші. Ще одна частинка крутиголовки?
— Гільєм і Алаїс, — прошепотіла вона. У пам’яті Еліс зринуло генеалогічне дерево, яке вона розглядала в кімнаті Грейс на підлозі у Саллель-д’Од. Ім’я АЛАЇС ПЕЛЕТЬЄ — ДЮМА (1193) було виведено червоним кольором. Доти вона не могла розібрати ім’я поряд, вона прочитала тільки ім’я Саже, написане зеленим чорнилом дещо нижче й осторонь. — Алаїс і Гільєм, — знову промовила Еліс.
Пряма лінія спускалася від них униз аж до неї самої.
Еліс відчайдушно кортіло знати, що трапилося протягом тих трьох місяців, які Гільєм та Алаїс провели разом. Чому вони знову розлучилися? Вона хотіла знати, чому символ лабіринту з’явився навпроти її імені та імені Саже.
«І над моїм власним також», — подумала дівчина.
Еліс поглянула вгору, але збудження вже охопило її. Вона була готова засипати його запитаннями, але втрималася, поглянувши на обличчя Одріка. Інстинктивно вона зрозуміла, що він і так занадто довго розповідав про Ґільєма.
— А що сталося потім, — швидко запитала Еліс, — Алаїс та її донька залишилася жити в Лос-Серес із Саже й Харифом?
З легкої посмішки на Беяровому обличчі Еліс здогадалася, що він вдячний їй за зміну теми розмови.
— Це було пречудове дівча, — промовив Одрік. — Гарно вихована, чесна, вона завше сміялася, співала. Усі навколо обожнювали її, особливо Хариф. Бертранда годинами сиділа й слухала його історії про Святу землю та про свого дідуся Бертрана Пелетьє. Підрісши, дівчинка змогла виконувати невеликі Харифові доручення. А коли їй виповнилося шість, Хариф навіть почав навчати її грати в шахи.
Беяр знову замовк, і його обличчя стало скорботним.
— Однак увесь час чорна рука інквізиції намагалася дотягтись у всі куточки. Завоювавши рівнини, нарешті, хрестоносці звернули увагу на нескорені цитаделі в Піренеях та Сабартських горах. Син Тренкавеля Раймон 1240 року повернувся з вигнання із загоном рицарів і був прийнятий більшістю знаті Корб’єра. Він без проблем повернув собі міста між Лімо та Чорними горами. Він підняв до бою всю країну: Сессас, Азіль, Лаор, замок Керібюс, Пейрепертюс, Аґіляр. Але після майже місяця боїв він таки не зміг узяти Каркассону. У жовтні він відступив до Монреаля. Ніхто не прийшов йому на допомогу, і Раймон був змушений відійти до Арагону.
Беяр зупинився.
— Терор почався одразу ж. Монреаль був зруйнований дощенту, Монпельє також. Лімо й Алет здалися. Алаїс та всі інші розуміли, що простий люд заплатить за це невдале повстання.
Він раптом урвав свою розповідь і запитав:
— Ви були в Монсеґюрі, панно Еліс? — Вона заперечно похитала головою. — Це незвичайне місце. Можливо, навіть священне. І тепер дух забиває від погляду на нього. Фортеця з трьох боків вирізана з гори. Господній храм у небі.