Умови договору були дуже лояльним. Хтось би навіть сказав, що безпрецедентними. Фортеця стане володінням католицької церкви та французької корони, але кожному її мешканцеві буде відпущено колишні гріхи. Навіть убивці інквізиторів в Авіньоні дістали прощення. Воїнів також мали відпустити, але з невеликими покараннями, позаяк їхні зізнання були записані до інквізиційний анналів. Усі, хто зрікся своїх єретичних вірувань, мали дозвіл покидати цитадель вільно й безкарно, але обов’язково мусили носити хрест на своєму одязі.
— А ті, хто так не вчинив? — спитала Еліс.
— Ті ж, хто не хотів робити цього, мали бути спалені на вогнищі як єретики.
Беяр ковтнув ще трохи вина.
— У кінці облоги звичайною справою було скріплювати печаткою договір про видачу заручників. До них входили брат єпископа Бертрана, Раймон, старий рицар Арнольд-Роже де Мірпуа та малолітній син Раймона де Перейля. — Беяр знову замовк. — Однак незвичним було те, — провадив він обережно, — що їм було даровано двотижневий період помилування. Зверхники катарської церкви попросили дозволу побути в Монсеґюрі два тижні, перш аніж спуститися з гори. І їхнє прохання задовольнили.
Від цих слів серце Еліс забилося частіше.
— Чому?
Одрік посміхнувся.
— Історики та богослови сперечаються вже не одну сотню років щодо того, чому катари попросили залишитись у фортеці перед виконанням вироку. Що ще їм було потрібно зробити? Скарби вже були у безпеці. Щось важливе змусило катарів ще трохи залишатись у тій пошкодженій та холодній гірській фортеці після всього, що вони витерпіли.
— І чому ж вони так учинили?
— Тому, що з ними була Алаїс, — відповів Одрік. — Їй потрібен був час. Оріана зі своїми людьми чекала на неї біля обніжжя гори. Хариф, Саже і її донька зоставалися в цитаделі. Ризик був надто великий. Якби їх схопили, то жертви, що їх принесли Симеон, її батько й Есклармоид, воліючи зберегти таємницю, звелися б нанівець.
Нарешті всі складники крутиголовки встали на свої місця, й Еліс тепер бачила повну картину — чітко, яскраво, немов на власні очі, хоча вона сама ледве вірила в те, що це правда.
Еліс поглянула крізь вікно на незмінний і нескінченний краєвид. Він залишився майже таким самим, як і за часів, коли жила Алаїс. Те ж сонце, той же дощ, ті ж небеса.
— Розкажіть мені правду про Грааль, — тихо попросила Еліс.
Розділ 71
Алаїс стояла на валу цитаделі Монсеґюр — струнка та одинока постать у теплому зимовому плащі. Врода прийшла до неї з роками. Вона була гнучкою, ба навіть худорлявою, але в її шиї, обличчі й у поставі відчувалася краса і грація. Вона дивилася на свої руки. У вранішньому світлі вони виглядали блакитними і майже прозорими.
Руки старої жінки.
Алаїс посміхнулася. Не старої, все ж молодшої від батька, коли він помер у свої п’ятдесят два роки. Світло було ще тьмяне, оскільки вранішнє сонце боролося з пітьмою за те, щоб повернути світові його форми і геть відігнати нічні химери. Алаїс дивилася на нерівні, вкриті снігом піки Піренеїв, які здіймалися й спадали на досі блідому обрії, й на фіалковий сосновий ліс на східному боці гори. Перші ранкові хмари клубочилися над нерівними схилами піка Святого Варфоломея. А позаду нього Алаїс вже майже бачила пік Суларак.
Вона уявляла свій будиночок, простий і гостинний, захований між вигинами пагорбів. Вона пригадала дим, що кільцями здіймався над комином у небо такого ж холодного ранку, як і цей. Після важкої зими весна прийшла в гори пізно, але тепер це триватиме вже не довго. Це обіцяло їй рожеве проміння небес у передранкових сутінках. У Лос-Серес дерева скоро почнуть розбруньковуватися. До квітня гірські пасовища знову вкриються тендітними синіми, білими та жовтими квітами.
Нижче Алаїс могла розгледіти кілька будівель, що пережили напад ворога і тепер складали поселення Монсеґюр, лише кілька халуп і хатин зосталися стояти після десяти місяців облоги. Напівзруйновані споруди були оточені знаменами та наметами французької армії, подекуди виднілися подерті кольорові клейноди, обтріпані по краях. Вони пережили таку ж сувору зиму, як і мешканці цитаделі.
На західному боці гори стояв дерев’яний частокіл, загарбники зробили його за кілька днів. Вчора вони вбивали посередині ряд стовпів зі скрученими дерев’яними штирями; кожен стовп було обкладено хмизом та жмутами соломи. У сутінках Алаїс бачила, як до стовпів приставляли драбини.