Еліс кивнула.
— Відтоді це стало тільки питанням часу. Француз Жан-Франсуа Шампольйон захопився ідеєю зламати код. 1822 року йому це таки вдалося. Дива стародавніх, їхня магія, їхні заклинання, описи похоронних обрядів із Книги Мертвих, — раптом стало можливо прочитати. — Одрік зупинився. — Тепер те, що дві Книги з Трилогії лабіринту опинилися в руках тих, хто намагався використати їх неправильно, спричинило страхи та переживання.
Його слова скидалися на попередження. Еліс зненацька усвідомила, що день добігає свого кінця. Надворі промені призахідного сонця розфарбовували гори в червоне, золоте й оранжеве.
— Якщо знання були такими руйнівними, якщо вони застосовувалися радше для зла, ніж добра, тоді чому Алаїс або інші охоронці не знищили Книг, коли мали таку нагоду? — запитала Еліс.
Еліс відчувала, що Одрік застиг. Вона зрозуміла, що влучила в самісіньке серце його досвіду, усієї історії, але навіть зараз вона не розуміла, як саме.
— Якби вони були не потрібні, тоді це, можливо, було б слушним рішенням.
— Потрібні? Як саме?
— Те, що Грааль нагороджує життям, охоронці знали завжди. Ви називаєте його даром і... — Беяр затамував подих, — я розумію, що дехто може бачити це саме так. Інші можуть сприймати зовсім по-іншому. — Одрік замовк, дотягся до свого келиха, зробив кілька великих ковтків вина й потім важко поставив його назад на стіл. — Проте якщо життя дано з певною метою...
— З якою метою? — швидко спитала Еліс, боячись, що Беяр знову замовкне.
— За останні чотири тисячі років, коли надто вагомою була потреба в свідках, багато разів послуговувалися силою Граалю. З Біблії, Талмуда й Корана нам відомі такі патріархи-довгожителі, як Адам, Яків, Мойсей, Мухамед, Мафусаїл — пророки, чия місія не могла бути завершена за пересічне людське життя. Кожен з них жив сотні років.
— Але ж це притчі, — запротестувала Еліс. — Алегорії.
Одрік похитав головою.
— Вони справді пережили цілі століття тільки для того, щоб розповісти те, що бачили на власні очі, чому були свідками у свої часи. Хариф, який переконав Абу Бакра заховати Книгу, що відкривала мову стародавнього Єгипту, дожив до падіння Монсеґюра.
— Та ж це п’ятсот років?!
— Вони жили, — просто повторив Одрік. — Еліс, подумай про життя метелика. Усе його таке блискуче існування триває лишень один людський день. Ото й усе життя. Час має багато значень.
Еліс відсунула свій стілець і вийшла з-за столу, не знаючи, що саме відчуває і чому може вірити.
Потім вона обернулася і спитала:
— Символ лабіринту, який я бачила на стіні печери, на каблучці, яку ви носите, — це і є справжній символ Граалю?
Беяр кивнув.
— А Алаїс про це знала?
— Спочатку, як і ти, вона вагалася. Вона не вірила в правду, заховану на сторінках Трилогії, але боролася за її збереження через любов до батька.
— Вона вірила у те, що Харифові понад п’ятсот років? — наполягала Еліс, більше не приховуючи скептицизм у своєму голосі.
— Ні, попервах ні, — відказав Одрік. — Проте з часом вона почала бачити правду. І коли настала її година, то з’ясувалося, що вона може читати й розуміти Слова.
Еліс підійшла назад до столу і сіла.
— Але чому Франція? Чому взагалі пергаменти були привезені сюди? Чому їх не залишили там, де вони й були?
Беяр усміхнувся.
— Хариф забрав папіруси до Святого Міста у десятому столітті нашої ери і заховав їх поблизу рівнин Сепал. Близько ста років вони залишалися в безпеці, доки війська Саладдіна не підступили до Єрусалима. Тоді він звелів одному з охоронців, рицареві-християнину Бертранові Пелетьє перевезти пергаменти до Франції.
— Батькові Алаїс.
Тепер Еліс посміхалася, неначе щойно почула новину про свого старого друга.
— Хариф дуже добре усвідомлював дві речі, — вів далі Одрік, — по-перше, що папіруси будуть у більшій безпеці, зберігаючись серед аркушів Книг, будуть менше вразливими. По-друге, що через чутки, нібито Грааль подорожує дворами Європи, набагато легше заховати правду під товстим шаром казок та міфів.
— Історії про те, що катари володіють чашею Христа, — відповіла йому Еліс, нарешті збагнувши.
Беяр знову кивнув.
— Послідовники Ісуса з Назарета не очікували, що він помре на хресті, але він таки помер. Його смерть та воскресіння допомогли започаткувати оповіді про святий кубок чи то чашу, яка дарувала вічне життя. Як це інтерпретували за життя Христа, я не можу сказати, але знаю точно: його розп’яття зумовило цілу хвилю гонінь. Багато людей тікали зі Святої землі, зокрема і Йосип з Аріматеї та Марія Магдалина, які відпливли до Франції. Подейкують, ніби вони вивезли із собою і знання стародавньої таємниці.