Нарешті Франсуа-Батист зважився поглянути на Оті.
— Ти гадаєш, що вона не сказала мені? — Поль Оті зробив крок уперед до Франсуа-Батиста. — Ти гадаєш, ніби я не знаю, що вона робить? — Він відчував, яку ньому зростала злість. — Ти бачив її, Франсуа-Батист? Ти бачив екстаз на її обличчі, коли вона промовляє ті вульгарні слова, ті блюзнірські речі? Це ж образа Господові!
— Не смій так говорити про неї! — нарешті озвався Франсуа-Батист і потягся рукою до кишені.
Оті знову розсміявся.
— Так, правильно. Захищай її. Вона скаже, як тобі чинити, що думати. Не роби нічого, не запитавши спершу свою матір.
Оті відвернувся і пішов назад до авта. Він чув, як клацнув запобіжник — і за секунду зрозумів, що то було. Не вірячи своїм вухам, Поль Оті рвучко обернувся, але таки надто повільно. Він почув, як вилетіла куля, а за нею й друга, дуже швидко.
Перша пролетіла повз. Друга поцілила у стегно. Куля пройшла навиліт, роздробивши кістку і вилетівши з протилежного боку. Оті впав на землю, волаючи від болю.
Франсуа-Батист ішов просто на нього, обома руками тримаючи пістолет перед собою. Оті намагався відповзти, залишаючи за собою кривавий слід на щебені, але тепер хлопець стояв прямо над ним.
На мить їхні погляди зустрілися. Потім Франсуа-Батист вистрілив знову.
Еліс аж підскочила.
Звуки пострілів порушили спокій гір. Вони відбилися від скель і прокотилися луною навколо неї.
Серце Еліс дико закалатало. Вона не могла розібрати, звідки пролунав постріл. Удома вона чула постріли, тільки коли фермери палили у кроликів чи ворон.
Цей звук не схожий на такий постріл.
Вона зістрибнула на землю якомога безгучніше і спробувала прозирнути темряву в тому напрямку, де, на її думку, зупинилося авто. Еліс чула, як із грюкотом зачинилися дверцята автомобіля. Тепер вона могла розібрати людські голоси і слова, що розносилися у повітрі.
Що Одрік там робить так довго?
Люди були далеко від печери, але Еліс відчувала їхню присутність у горах. Вона чула випадковий шурхіт гравію та каміння, коли люди збивали його зі стежки, чула тріск її гілочок.
Еліс підійшла ближче до входу в тунель, відчайдушно намагаючись щось видивитися у ньому, неначе однією лише власною силою волі могла викликати Одріка з пітьми на поверхню.
Чому він не виходить?
— Одріку! — прошепотіла Еліс. — Сюди хтось іде. Одріку!
Проте відповіді не було, тільки тиша. Еліс і далі напружено вдивлялася в морок тунелю, який розкинувся просто перед нею, і відчувала, як її сміливість зростає.
Ти ж маєш попередити його.
Молячись, щоб ще було не надто пізно, Еліс побігла тунелем до печери з лабіринтом.
Розділ 78
Незважаючи на поранення Саже, вони рухалися досить швидко, їдучи за річкою на південь від Монсеґюра. Чоловіки подорожували без поклажі, тому їхали хутко, зупиняючись тільки для того, щоб відпочити та напоїти коней, розбивши кригу мечами. Гільєм бачив, що вміння Саже перевершує його власне.
Він обмаль знав про минуле Саже, хіба що як він розносив повідомлення від катарських священиків до віддалених та розкиданих у Піренеях сіл і передавав знання повстанцям. Було очевидно, що його молодший супутник знав усі прохідні долини і гірські кряжі, а також кожну заховану стежку в лісах, снігових заторах та на рівнинах.
Тим часом Гільєм відчував надзвичайну ворожість Саже, хоча той йому нічого не казав. Це справляло враження пекучого сонця, що нещадно припікало йому потилицю. Гільєм знав репутацію Саже як відданої, сміливої й чесної людини, готової за свою віру померти в бою. Попри його ворожість, Гільєм розумів, чому Алаїс кохала Саже і народила йому дитину, хоча сама лише думка про це була для нього, неначе гострий ніж у серце.
Їм щастило, бо вночі не було снігопаду. Наступний день, дев’ятнадцяте березня, видався сонячним і яскравим, лише з кількома хмаринками та легким вітерцем.
Саже й Гільєм прибули до Лос-Серес у сутінках. Село розкинулося в маленькій відлюдній долині, й, незважаючи на холод, там у повітрі витав легенький запах весни. Дерева навколо села були поцятковані скупою зеленню та білими плямами. Найперші весняні квіти сором’язливо вибивалися з живоплотів і на берегах річки, коли вони під’їжджали до невеличкої купки будинків. Село здавалося порожнім і покинутим.