— Ти гадаєш, Оріана промине село?
— Вона здогадається, де Алаїс заховала Книгу Слів. Протягом цих тридцяти років Оріана мала досить часу, щоб вивчити дві Книги, які в неї є.
Ґільєм крадькома поглянув на Саже.
— Невже вона має рацію? Книга все ще там, у печері?
Саже не відповів.
— Я не розумію, як Оріана змогла переконати Бертранду піти з нею, — сказав він натомість. — Я ж наказав їй не йти нікуди без мене. Дочекатися, поки я прийду.
Ґільєм промовчав. Він не знав, як втішити Саже. Гнів молодшого чоловіка швидко вщух сам собою.
— Як гадаєш, Оріана привезла інші дві Книги? — раптом запитав Саже.
Ґільєм похитав головою.
— Гадаю, Книги заховано десь у підвалах маєтку д’Евре, чи в Шартрі. Чому б це вона ризикувала, привозячи їх сюди?
— Ти її кохав?
Таке запитання заскочило Гільєма зненацька.
— Я жадав її, — тихо відповів він. — Я був зачарований, переповнений відчуттям власної значущості, я...
— Не Оріану, — різко перервав його Саже, — Алаїс.
Гільєм відчув, нібито стальне кільце стиснуло йому горло.
— Алаїс, — прошепотів він. Якусь мить чоловік стояв мовчки, поринувши у власні спогади, поки гіпнотичний погляд Саже не повернув його до холодної дійсності.
— Після... — запнувся він. — Після того як Каркассона здалась, я бачив її тільки раз. Протягом трьох місяців вона жила зі мною. Її схопили інквізитори і...
— Я знаю! — закричав Саже, і його голос, либонь, зламався. — Я знаю про це.
Здивований реакцією Саже, Гільєм і далі дивився перед собою. На свій подив, він зрозумів, що всміхається.
— Так, — нарешті промовив він. — Я кохав її понад усе на світі. Я просто не розумів тоді, яким цінним і крихким є кохання, поки не розбив його власноруч.
— Ось тому ти відпустив її після Толози, і вона повернулася додому?
Гільєм кивнув.
— Після стількох тижнів, прожитих разом, тільки Господь знає, як важко було залишатися далеко від неї. Побачити її ще бодай раз... Я сподівався, що коли все скінчиться, ми зможемо... Проте, очевидно, вона знайшла тебе. І тепер, сьогодні...
Голос Гільєма надломився, на очі набігли сльози, обпікаючи його на холоді. Гільєм відчув, як поруч здригнувся Саже. На якусь мить атмосфера між ними змінилася.
— Пробач мені. Я не стримався перед тобою. — Гільєм тяжко зітхнув. — Ціна, яку Оріана призначила за її голову, була досить великою, спокусливою навіть для тих, хто не мав жодної причини зашкодити їй. Я платив Оріаниним шпигунам, аби вони передавали хибну інформацію. Майже тридцять років це спрацьовувало й допомагало Алаїс залишатися в безпеці.
На якусь мить Гільєм замовк, образ Книги, що догорала на тлі потемнілого червоного плаща, з’явився у його думках, мов незваний гість.
— Я не знав, що її віра була такою сильною, і того, що її бажання не дозволити Книзі Слів потрапити до рук Оріани штовхне її на такий крок.
Гільєм поглянув на Саже, намагаючись прочитати правду, заховану в його очах.
— Я б волів, аби вона була жива, — знову промовив він тихо. — Заради тебе — чоловіка, якого вона собі обрала, заради мене — дурня, що мав її кохання, але втратив, — він зробив паузу. — А головне, заради вашої доньки. Знаючи Алаїс...
— Чому ти нам допомагаєш? — раптом перебив його Саже. — Чому ти приїхав?
— До Монсеґюра?
Саже похитав головою.
— Ні, не до Монсеґюра. Сюди й тепер.
— Заради помсти, — просто відповів Гільєм.
Розділ 79
Алаїс раптово прокинулась від холоду, а також від того, що її тіло затерпло. Ніжне бузкове досвіткове світло забарвлювало сірі й темно-зелені ландшафти. Легкий білий туман ледве вкривав бескиди та ущелини на схилах тихих і спокійних гір.
Вона поглянула на Харифа. Він мирно спав, натягнувши свій обшитий хутром плащ по самі вуха. Йому було однаково важко подорожувати і вдень, і вночі.
У горах панувала гнітюча тиша. Попри пронизливий холод та дискомфорт, Алаїс насолоджувалася самотою після багатьох місяців життя у надзвичайно залюдненому місці та обмеженому просторі Монсеґюра. Обережно, щоб не розбудити Харифа, вона встала й потягнулася, потім занурила руку в одну з кишеньок сумки і витягла звідти окраєць хліба. Він був твердий, як дерево. Вона налила собі чашку густого й червоного гірського вина, яке було надміру холодним. Алаїс опустила у вино хліб, щоб трохи розмочити його, а потім швидко з’їла, перш аніж починати готувати їжу для інших.