Попереду в печері дівчина бачила слабкі проблиски жовтого світла.
— Одріку, — гукнула вона ще раз, і її страх подужчав.
Еліс поспішила, пробігши останні кілька метрів, аж поки не ввірвалася до печери й не заклякла на місці.
Цього не може бути!
Одрік стояв внизу біля самісіньких сходів. Він був одягнений у довгу білу робу.
Я пам’ятаю це.
Еліс швидко викинула спогади з голови. Руки Одріка були зв’язані попереду, і його прикували до землі, як тварину. У віддаленому кутку кімнати, освітленому мерехтливим світлом олійної лампи, стояла Марі-Сесіль де л’Орадор.
— Гадаю, цього задосить, — промовила вона.
Одрік обернувся, і в його очах було ясно видно жаль і сум.
— Мені шкода, — прошепотіла Еліс, усвідомлюючи, що зіпсувала геть усе. — Утім, я мала попередити вас...
Перш аніж Еліс утямила, що відбувається, хтось схопив її ззаду. Вона скрикнула і спробувала вирватись, але нападників було двоє.
Колись таке вже було.
Потім хтось покликав її на ймення, але не Одрік.
Хвиля нудоти раптом накотилася на Еліс, і вона почала падати. — Тримайте її, йолопи! — закричала Марі-Сесіль.
Розділ 81
Гільєм не міг наздогнати Алаїс. Вона була вже далеко попереду.
Хитаючись, він невпевнено попрямував тунелем. Біль пронизував його бік, де було поламано ребра, заважаючи йому вільно дихати. Слова Алаїс крутилися в Гільємовій голові, а страх ще дужче охоплював душу і змушував його рухатися далі.
Повітря здавалося холодним і вогким, неначе життя було геть висмоктане з печери. Гільєм нічого не розумів. Якщо це святе місце, печера лабіринту, чому ж він відчуває навколо таку ворожість?
Раптом Гільєм опинився на природній кам’яній платформі. Просто перед ним були кілька широких, низьких сходинок, що вели вниз, де підлога виявилася пласкою й гладенькою. На кам’яному вівтарі горіла олійна лампа, даючи трохи тьмяного світла.
Дві сестри стояли лице в лице. Оріана все ще тримала ножа біля горла Бертранди. Алаїс стояла зовсім нерухомо. Гільєм тихо спустився, молячись, щоб Оріана його не помітила. Якомога тихіше він почав пробиратися вздовж стіни, ховаючись у тіні, поки не підкрався досить близько, щоб усе чути й бачити.
Оріана кинула щось на землю перед Алаїс.
— Візьми, — крикнула вона, — відчини лабіринт. Я знаю, що Книгу Слів заховано десь тут.
Гільєм побачив, як очі Алаїс здивовано розширилися.
— Невже ти ніколи не читала Книгу Чисел? Ти вражаєш мене, сестро. Там є пояснення щодо ключа.
Алаїс досі вагалася.
— Каблучка, у яку вставлено merel, відкриває печеру в серці лабіринту.
Оріана смикнула голову Бертранди назад, і шкіра на її шийці натяглася. Лезо ножа виблискувало на світлі.
— Зроби це негайно, сестро, — звеліла вона.
Бертранда скрикнула. Цей звук, здавалося, прохромив мозок Гільєма, неначе ніж. Нахмурившись, він глянув на Алаїс: її поранена рука безпорадно звисала.
— Спочатку відпусти її, — промовила вона нарешті.
Оріана похитала головою. Її волосся розметалося, а очі горіли дико, одержимо. Дивлячись просто на Алаїс, вона повільно й свідомо зробила невеликий поріз на шийці Бертранди.
Дівчинка знову скрикнула, коли кров потекла по шиї.
— Наступний поріз буде глибшим, — вимовила Оріана, і її голос аж тремтів від ненависті. — Діставай Книгу!
Алаїс нахилилася й підняла каблучку, потім пішла до лабіринту. Оріана поспішила за нею, тягнучи за собою Бертранду. Алаїс чула, як пришвидшилося доччине дихання, і зрозуміла: дівча от-от знепритомніє, хитаючись на все ще зв’язаних у колінах ногах.
На якусь мить Алаїс подумки повернулася у той час, коли вона бачила, як Хариф уперше чинив щось подібне.
Алаїс притисла лівицю до шершавого кам’яного лабіринту. Поранену руку пронизав пекучий біль. Їй не потрібне було світло, щоб розгледіти обриси єгипетського символу життя, анкх, як називав його Хариф. Повернувшись до Оріани спиною, щоб приховати від неї свої дії, Алаїс уставила каблучку в маленький отвір посеред центрального кола лабіринту, якраз перед своїм обличчям. Заради безпеки Бертранди, Алаїс молилася, аби все спрацювало. Нічого не було сказано, нічого не було підготовлено, як мало б бути. Нині обставини геть зовсім відрізнялися від тих, коли один-єдиний раз вона стояла тут як учасниця перед кам’яним лабіринтом.