Уїл випив останню краплину молока і викинув пластикову пляшку в смітник. Він ще раз подивився на стіл і вирішив поснідати поза будинком. Від думки про те, що йому доведеться чемно спілкуватися із Франсуа-Батистом, йому судомило шлунок.
Уїл швидко попрямував коридором. У передпокою з високими стелями панувала тиша, яку порушувало хіба що розмірене цокання старовинного годинника.
Праворуч від сходів були вузькі дверцята, що вели до просторого винного льоху під будинком. Уїл схопив свій джинсовий костюм зі стрижня на сходах і вже збирався перетнути передпокій, коли раптом помітив, що один з гобеленів дещо загнуто. Може, Уїл не надав би цьому такого значення, якби це разюче не порушувало досконалу симетрію інших речей.
Уїл намірився поправити його, але засумнівався. За дерев’яною відполірованою підставкою було видно тонкий промінець світла, що перетинав майже ввесь передпокій. Чоловік підвів очі та глянув на вікно над дверима й сходами, хоча він і так знав, що о цій порі до передпокою не пробивається сонце.
Здавалося, промінь просочується з-за дерев’яної обшивки. Заінтригований, Уїл підняв гобелен. За ним глибоко в стіні були двері, вирізані в частині дерев’яної обшивки й заховані від сторонніх поглядів. Двері мали невеликий мідний засув, що був утоплений у темне дерево, закриваючи його, а також пласку круглу ручку. Все було ледве помітним.
Уїл потягнув засув. Він був гарно змащений маслом, і двері легко відчинилися. Почулося легесеньке рипіння — його очам відкрився таємничий простір приміщень на нижньому поверсі. Тримаючись за одвірок, він увійшов до кімнати й одразу ж побачив джерело світла — єдину матову лампочку, розташовану на вершині крутих сходів, що вели в темряву..
Якраз усередині дверей Уїл знайшов два вимикачі. Один відповідав за єдину лампу над дверима; другий — за ряд тьмяних жовтих лампочок у формі свічок, що висіли на металевих штирях, укручених у кам’яну стіну ліворуч від сходів. Замість поруччя по обидва боки сходів крізь чорні металеві завитки було просунуто дві блакитні плетені стрічки.
Уїл ступив на першу сходинку. На кілька дюймів від його голови здіймалася низька стеля — суміш цегли, кременю й каміння. Кімната була невеличкою, але повітря в ній було чистим і свіжим. Вона не скидалося на забуте місце.
Що глибше спускався Уїл, то холодніше ставало у приміщенні. Усього двадцять сходинок. Хоча внизу й не було волого, Уїл не побачив жодного вентилятора чи кондиціонера, здавалося, свіже повітря поступає сюди ще звідкись.
Зрештою Уїл опинився в маленькому вестибюлі. На стінах не було нічого, жодних символів, просто сходи позаду нього та двері попереду відповідали ширині й висоті коридору. Над усім розливалося густе жовте електричне світло.
Уїл попрямував до дверей, і кров застугоніла в його венах.
Старий, громіздкий ключ легко повернувся в замку. Ввійшовши, Уїл одразу відчув, як змінилося повітря. Зникла й кам’яна підлога. Натомість з’явився пухнастий бургундський килим, що цілком поглинав звуки його кроків. Світло показувало шлях до химерних металевих канделябрів. Стіни було збудовано все з тієї ж таки суміші цегли та каменю, але їх прикрашали гобелени, портрети середньовічних рицарів, жінок із блідою, майже порцеляновою шкірою та ченців у білій одежі з каптурами; всі вони були зображені зі схиленими головами й розпростертими руками.
У повітрі відчувався ще якийсь запах — стійкий, насичений солодкий аромат, що нагадував Уїлові про давно забуте Різдво та Великдень у дитинстві.
Уїл обернувся й глянув через плече. Сходи за відчиненими дверима, що вели нагору, ще раз запевнили його, що немає чого боятися. Коротенький коридор завершувався глухим кутом, у кінці якого на чорній залізній перекладині висіли оксамитові штори. Їх було вишито золотими символами, що виглядали як суміш єгипетських ієрогліфів, астрологічних поміток та зодіакальних знаків.
Уїл підійшов ближче і відкинув завісу.
За нею виявилися ще одні двері, вочевидь, набагато старіші від попередніх. Вони були зроблені з того самого матеріалу та в тому-таки дусі, що й панелі в передпокоях, а по краях декоровані завитками та візерунками. Фільонки в центрі не мали орнаменту, хіба що були поточені шашелем і на них були помітні дірочки завбільшки з головку шпильки. Не було видно ні ручки, ні замка, за допомогою яких можна було б відчинити двері.
Перемичку дверей вінчав різьблений орнамент, швидше кам’яний, аніж дерев’яний. Уїл провів пальцями по дверях, шукаючи, за що взятися. Мусить же бути якийсь вхід! Він просувався уверх від самого низу однієї половинки дверей, затим по верху та знову згори додолу по іншій стороні. Раптом він таки знайшов маленьку заглибину якраз у самісінькому низу, над підлогою.