Нахилившись, Уїл сильно натиснув на заглибину. Прозвучало різке, глухе клацання, неначе щось мармурове покотилося кам’яною підлогою. Механізм спрацював, і двері пружно відчинилися.
Уїл одразу ж рушив уперед, важко й часто дихаючи, немов божевільний, зі спітнілими долонями. Зненацька волосся на його потилиці та на руках стало дибки. Він запевняв себе, що залишиться не більше ніж на кілька секунд і потім одразу ж піде звідси. Йому просто кортіло швиденько поглянути, що там. Не роззиратися надто довго. Нарешті, Уїл упевнено поклав руку на двері й штовхнув їх.
Усередині було дуже темно, хоча одразу ж він відчув, що перебуває в більшому приміщенні, ніж попередня кімната, можливо, у погребі. Тут уже витав сильніший запах паленого.
Уїл помацав рукою найближчу стіну, прагнучи відшукати вимикач, але не знайшов нічого. Розуміючи, що коли розсунути оксамитові запони, то світло з коридору проникне й сюди, він зв’язав громіздкі портьєри вузлом у формі вісімки й обернувся, бажаючи подивитись, що перед ним.
Попервах Уїл помітив тільки видовжену та викривлену власну тінь, що вимальовувалася за порогом. Однак поступово його очі призвичаїлися до чорно-брунатної темряви і він розгледів те, що було перед ним.
Він стояв у кінці довгої прямокутної кімнати. Стеля була низькою і склепінчастою. Дерев’яні лавки церковного стилю, неначе в трапезній, обрамляли дві найдовші стіни, щезаючи в пітьмі, далі, ніж Уїл міг бачити. Зверху, де стіни переходили в стелю, розташовувався фриз, що повторював візерунок зі слів та символів. Знаки були вельми схожі на ті єгипетські символи, які він спостеріг на завісах у коридорі.
Уїл витер руки у джинси. Прямо попереду, в центрі зали, стояло щось подібне до кам’яної скрині або саркофага. Він обійшов скриню навколо, пробігшись пальцями по її поверхні. Вона здавалася зовсім гладенькою, за винятком круглого візерунку в центрі. Уїл нахилився, щоб краще роздивитись малюнок, водячи пальцями по лініях. Щось схоже на візерунок, де кола поступово зменшуються до середини, як кільця Сатурна.
Оскільки його очі вже звикли до темряви, то Уїл зміг розрізнити літери, написані у кожному кутку саркофага: Е — в голові, N та S по обидва найдовші боки, навпроти одне одного, та О в ногах. Що це — сторони горизонту?
Згодом він помітив маленький камінь лише тридцять сантиметрів заввишки, що стояв унизу біля саркофага, на якому було висічено літеру Е. Він також мав неглибоке різьблення усередині, наче на камені для страт.
Земля навколо нього була темнішою, ніж деінде в кімнаті. Долівка виглядала вологою, ніби її щойно витирали. Нахилившись, Уїл торкнувся пальцем до плями. Дезінфектант абощо, запах кислий, неначе тут щось зіпсувалося. Під одним з рогів каменя лежав якийсь предмет, Уїл нахилився й вискріб його нігтями.
Це був фрагмент одягу, льняного чи бавовняного, нерівний з одного боку; виглядало так, ніби за нього зачепилися нігтем і роздерли. В одному з кутиків тканини були маленькі коричневі цяточки, немов засохлі бризки крові.
Уїл кинув шматок тканини й побіг, з розгону зачиняючи двері та автоматично розв’язуючи штори ще до того, як уторопав, що він робить. Він нісся коридором крізь обоє дверей та ще швидше побіг сходами, перестрибуючи по дві сходинки за раз, він біг увесь час, доки не опинився в передпокої.
Тут він зігнувся майже навпіл, спершись руками на коліна й намагаючись відсапнути. Потім Уїл втямив: хай що там станеться далі, а він не може ризикувати; ніхто не повинен здогадатися, що він був унизу. Він простяг руку й вимкнув світло. В Уїла трусилися руки, але він спромігся замкнути двері та поправити гобелен, аби нічого не було видно.
Деякий час він просто стояв посеред передпокою. Старовинний годинник показував, що минуло не більше як двадцять хвилин. Уїл глянув на свої руки, повертаючи їх перед собою, ніби не свої. Він потер указівний та великий палець, потім понюхав ще раз. Вони пахли кров’ю.
Розділ 25
Еліс прокинулася із жахливим головним болем.
Попервах вона не могла пригадати, де вона є. Дівчина скоса глянула на порожню пляшку, що стояла на столику біля ліжка. Усе правильно.
Вона повернулася на бік і знову впала на подушку. З рота в неї тхнуло, неначе з прокуреного пивного бару, а на язиці все ще залишився кислуватий присмак віскі.