— Наскільки серйозно його поранено?
Жанна, здавалося, навіть не звернула уваги на його слова.
— Вони послали за мною когось, щоб відвезти мене до лікарні у Фуа.
— Хто? Клодетта це все організовує?
Жанна похитала головою.
— Поліція.
— Хочеш, я поїду з тобою?
— Так, — тихо промовила Жанна після хвилинного вагання, потім, неначе сомнамбула, вийшла з кімнати, перетнула майданчик біля сходів, і за хвилину Беяр почув, як зачинилися двері її кімнати.
Безсилий і наляканий, Одрік повернувся до своєї кімнати. Він знав, що цей нещасний випадок не був простим збігом обставин. Його погляд упав на щойно написаний лист. Ще на півкроку ступивши вперед, Беяр подумав, що поки є час, він може зупинити неминучий перебіг подій.
Потім Одрік опустив руку. Якщо він спалить лист, то це зведе нанівець усе, за що він боровся, усе, що він витерпів.
Він має пройти цей шлях до кінця.
Одрік упав навколішки й почав молитися.
Старі слова спершу застрягали в горлі, але згодом попливли дуже легко, з’єднуючи його з усіма тими, хто вимовляв слова молитви раніше за нього.
На вулиці просигналило авто, повернувши Беяра у реальне життя. Почуваючись незграбним та важким, він ледве звівся на ноги. Потім заховав листа до внутрішньої кишені, зняв піджак з дверей і пішов сповістити Жанну, що вже час іти.
Оті припаркував свою машину на одній з великих та анонімних міських автостоянок навпроти Нарбонських воріт. Повсюди кишіли туристи, озброєні путівниками й фотоапаратами. Поль зневажав експлуатацію історії та бездумний розпродаж минулого його країни просто заради розваги японців, американців чи англійців. Він також ненавидів реставровані мури та вкриті шифером несправжні сірі вежі: просто упаковка уявного минулого для дурнів і невірних.
Брезар очікував на нього, як і було домовлено, він відрапортував досить швидко. Будинок був порожнім, а ззаду можна було легко проникнути у двір через садок. Зі слів сусідів, пані Жіро забрало поліційне авто близько п’ятнадцяти хвилин тому. З нею також був літній чоловік.
— Хто такий?
— Його бачили з нею і раніше, але ніхто не знає його імені.
Оті відпустив Брезара і почав спускатися схилом. Будинок розташовувався з лівого боку приблизно на трьох четвертих шляху вниз. Двері було замкнено, віконниці закрито, але дух мешканців усе ще витав над будинком.
Поль дістався рогу вулиці, повернув на Барбаканську вулицю і пішов уздовж неї до площі Сен-Жімер. Дехто сидів на вулиці біля своїх будинків, роздивляючись припарковані на майдані авта. Гурт смаглявих хлопців, роздягнених по пояса, полишивши свої велосипеди, зібрався на сходах церкви. Оті не звернув на них уваги. Він швидко обминув бетонний провулок, потім пробіг повз кілька перших будинків та садків на вулиці Ля-Ґаффе. Далі звернув праворуч і попрямував брудним вузьким переходом, що тягнувся між порослими травою схилами під мурами Сіте.
Невдовзі Оті зміг бачити задній двір будинку пані Жіро. Як і фасад, задня його частина була пофарбована в блідо-жовтий колір. Маленькі, незачинені дерев’яні ворота вели до вимощеного цеглою саду. Стиглий інжир, майже чорний від солодкого соку, звисав із рясних дерев, які ховали від сусідського ока більшу частину тераси. На теракотовій черепиці виднілися фіолетові плями: то впали й розбилися перестиглі плоди смоківниці.
Знизу задні скляні двері обрамляла дерев’яна альтанка, густо обплетена лозою. Придивившись, Оті помітив, що хоча ключі були в замку, двері також защіпалися на клямки зверху та знизу. Оскільки Поль не хотів залишати слідів, він став шукати іншого способу проникнути всередину.
Поряд із французькими вікнами було маленьке кухонне віконце, яке хтось необачно залишив відчиненим зверху. Оті натягнув тоненькі латексні рукавички і, просунувши руку в отвір, посмикав стару клямку, поки вона не піддалася. Клямка була тугою, і шарніри заскрипіли, коли Поль Оті широко розчинив кватирку. Коли отвір став достатньо широким, він просунув пальці й відчинив саме вікно.
Коли Оті вліз до прохолодної комори, йому в ніс ударив запах оливок та кислого хліба. Дротяна сітка захищала полицю із сиром. Полички були заповнені пляшками, склянками з маринадами, джемами й гірчицею. На столі лежала дерев’яна дощечка для нарізки хліба та білий кухонний рушник, який прикривав засохлі крихти батона. У друшляку лежали непомиті абрикоси, а в сушарці догори дном стояли дві склянки.
Оті вийшов з кухні й попрямував до вітальні. У кутку на бюркові стояла електронна друкарська машинка, він увімкнув її, машинка задзижчала. Поль Оті вставив у неї аркуш паперу й натиснув кілька кнопок. На аркуші з’явився ряд чорних літер.