Малював квадрати, кружечки, карлючки, як часто роблять, коли щось обмірковують з олівцем у руці. Ця інформація, мабуть, насторожила його й змусила почати розслідування. Він усе ретельно записав, почавши з ксерокопії статті, присвяченої утопленню її дочки. Віра могла уявити, як Андре пішов до міста, можливо, до бібліотеки чи жандармерії, покопатися в архівах. Мабуть, йому знадобилося кілька годин, щоб знайти цей папірець із короткою інформацією. Він намалював стрілку від слів «Трирічна дівчинка» й написав «Меліссандра» в кінці. Поряд із «мати залишила без нагляду» він зазначив: «Бенедікт Ламордьєр». Великими літерами, у самому низу, додав: «Хто така Віра Клейторн?».
Вона питала себе про те саме. Хто вона? Наступна сторінка дала їй відповідь. Другого серпня Андре здійснив пошук за реєстраційним номером її «форда». «Транспортний засіб належить Лізанні Барт, що проживає в Ле-Менілі-Амело, департамент Сена і Марна».
Гортаючи далі, вона натрапила на копію посвідчення особи Лізанни Барт. Без сумніву, на фото була вона. Повніша і з набагато коротшим волоссям, але це точно була вона. Кілька хвилин вона вражено дивилася на своє обличчя. Лізанна Барт! Вона — Лізанна Барт, яка жила за сотні кілометрів звідси, у містечку поблизу Парижу.
Згідно з записами, Андре негайно пішов цим слідом і довідався, що жінка працювала журналісткою «Нормандського вісника» в Руані. Він зателефонував до редакції, назвався Лізанниним двоюрідним братом, який хоче з нею знову зв’язатися, і поговорив з одним колегою. Той сказав, що Лізанна взяла відпустку, щоб виставити на продаж свій будинок у Ле-Менілі, але так і не повернулася. Вони марно намагалися зв’язатися з нею, перш ніж повідомити про її зникнення.
Віра була приголомшена прочитаним… Отже, вона не працювала лікарем-психіатром у Меці, не кажучи вже про те, що не лікувала там пацієнтки на ім’я Зофія Енриш. Це все була чиста вигадка.
Чому? Який у неї розлад? Як вона потрапила в чуже життя і повністю забула все своє минуле? Вона мала видіння, чула голоси. І місяцями жила в цьому стані, у цій чужій шкурі, нічого не усвідомлюючи. Тоді як Андре знав це вже влітку. Він просто помер і не встиг відкрити їй правду.
Далі гортаючи зошит, вона з жахом виявила фотографії розбитого дзеркала. Як і ті лабіринти, накреслені у ванні, які вилізли на стінні кахлі. Вони супроводжувалися коментарями.
Сімнадцяте серпня. Віра орендувала кімнату в Дегрімів за день до свого приїзду на хутір у квітні минулого року. Після її від’їзду власники про всяк випадок сфотографували пошкодження, але не хотіли проблем і нікому не розповідали.
Далі:
Двадцять другого серпня. Поцікавився у голови асоціації «Поза зоною», як Віра долучилася до програми. Він сказав, що їхня зустріч була абсолютним експромтом. Віра приїхала, здавалося, що вона перебуває у тяжкому психічному стані, її черевики й низ штанів були заляпані брудом, на голові синець. Вона не хотіла більше повертатися у місто. Детально описала симптоми, викликані її надмірною чутливістю, благала допомогти.