Дівчина незворушно підняла каструлю прямо над його головою.
— Скільки?!
— П’ять… шість… Я знаю? Вони були ніщо! Тіла без імен! Просто об’єкти для задоволення, гніву… та чого завгодно! Ми робимо це тому, що хочемо! І можемо собі це дозволити. Не шукай цьому пояснення. Його немає.
Об’єкти… П’ять, шість… Він навіть не знав! Стільки зруйнованих родин, стільки людей, які роками чекали бодай якоїсь звісточки про своїх близьких. І він насміхався з цього! Аріадна міцніше стиснула ручку каструлі. Хмарка пари досі виривалася назовні.
— А я? Хто я? Чому я малюю лабіринт із того клятого фільму?
— Ти що, втратила пам’ять? Отак — раз! — і ти вже нічого не пам’ятаєш?
Аріадна кивнула. Теобальд притиснувся потилицею до стовпа, послаблюючи тиск на дихальні шляхи.
— Ти малюєш лабіринт, бо вже бувала там. Одного разу він змусив тебе відвідати нашу маленьку вечірку. Ти була його ідеалом.
Знову ця посмішка!
— Бачила б ти його обличчя, коли я показав йому фотографії, які зробив два дні тому! Він був приголомшений. Для нього це було просто диво! Цілу вічність він намагався тебе знайти. Розповідав нам про тебе, про ваші стосунки, про те, що він зробив…
Аріадна відчула, як її охоплює страх. Страх дізнатися все. Страх відкрити правду, яку її психіка так ретельно приховувала від неї.
— І, хоч яким неймовірним це здається, ти опинилася в будинку жінки, в якої була плівка, що могла нас усіх погубити. Це було схоже на… ну я не знаю… на якусь моторошну петлю, що затягується на шиї.
— Хто він такий? Хто змусив мене бути свідком цих жахіть?
— Чоловік з головою бика. Мінотавр.
Аріадна відступила від Теобальда й поставила каструлю на підлогу. Гнітюче відчуття в грудях повернулося. Треба заспокоїтися, віддихатися. Її серце билося надто сильно, надто швидко. Раптом крізь стукіт крапель по металу почулося гудіння двигуна. Промінь світла пройшовся по салону трейлера й зупинився на перегородці над ліжком. Гудіння стихло. Теобальд дивився на неї з явним задоволенням.
— Вони прийшли по мене. Бо сьогодні ввечері ми збиралися поїхати до твого дому й убити тебе. Але бач, як нам пощастило — тепер навіть не треба нікуди їхати.
Аріадна кинулася до вікна, в яке тарабанив дощ. Світло двох нерухомих фар пронизало темряву метрів за десять від неї. Вона відсахнулася і кинулася тікати, але Теобальд підставив ногу і йому вдалося перечепити її. Дівчина впала на підлогу й ударилася лівою скронею. Розгублено встала. Чоловік голосно зареготав. Охоплена ненавистю, Аріадна схопила каструлю й вихлюпнула окріп йому в пику. Нелюдський крик болю розітнув кімнату.
Вона кинулася до дверей і відчинила їх. Засліплена фарами, примружилася, і побачила високий чорний силует. Гострі роги здіймалися до неба. Це був образ із її кошмарів, ця скручена рука, яка з живота піднімалася до трахеї. Позаду неї грюкнули двері, виводячи її із заціпеніння. Бикоголовий монстр кинувся до неї. Тіні рушили за ним. Аріадна побігла геть від трейлера й прошмигнула в проходи між купами брухту. Адреналін нуртував у судинах. Вона бігла, рятуючи своє життя.
Дівчина добігла до першого ряду машин, проскочила між розвалинами, праворуч, ліворуч, повернула на дев’яносто градусів, і опинилася в сталевих хащах. Відчувши небезпеку, вона пригнулася і, набираючи швидкість, побігла між стінами зі складених шматків металу. Побачила гак підйомного крана, потім підвішену кулю. Значить, напрямок правильний. Перескочила калюжу й ще швидше рвонула вперед.
Присівши за скелетом фургона, вона швидко кинула погляд на своїх переслідувачів. Через дощову завісу розгледіла далекий силует з одного боку, вогник ліхтаря серед машин з другого. Чула голоси, що перемовлялися між собою. Ці нелюди переслідуватимуть її до самого пекла, якщо доведеться.
Вона більше не затримувалася, переступала через крісла та якісь інші штуки, яких навіть не розрізняла. Вийшла на стежку, що вела до хиткої огорожі. За мить вона вже перейшла дорогу, захекана. Навколо геть порожньо. Аріадна витерла воду з обличчя і побігла до складу, біля якого залишила своє авто. У голові проносилися образи, як болісні сліпучі спалахи стробоскопа. Туші тварин, кров, лабіринти, роги, трупи… Усе це промайнуло в шаленому темпі, наче безглуздий фільм, що перемотують уперед.
Нарешті її машина. Вона застрибнула в салон і рвучко рушила. За кілометр показалися будинки. Вона влетіла у вулицю, не зменшуючи швидкості, проїхала на червоне світло, повернула й різко натиснула на гальма, коли праворуч від неї з’явився седан. Вереск був пекельно нескінченний, пролунав гучний удар. Аріадна думала, що загине. Автомобілі ледь не зіткнулися лоб у лоб.