— Лікарі, що її оглядали, кажуть, фізичному здоров’ю нічого не загрожує. У біохімічних аналізах крові є неістотні відхилення від норми, але нічого серйозного. Місцями обмороження досить глибокі, але з часом від них навіть слідів не залишиться. А от з психічним станом — зовсім інша історія. Скажу максимально просто: з її пам’яті все стерлося.
— Що ви маєте на увазі, кажучи це «все стерлося»?
— Геть усе. Усе її попереднє життя. Вона нічого не пам’ятає. Її пам’ять нині — абсолютно чистий аркуш.
Марк Фібоначчі вивчав реакцію своєї співрозмовниці, яка дістала з кишені ручку і блокнот. І ручка, й блокнот були новісінькі, власне, вона й сама прокинулася новою людиною кілька днів тому в психіатричному відділенні. Дивно, як швидко вона перетворювалася з однієї особистості на іншу. Мовби за помахом чарівної палички.
Лікар Фібоначчі не міг уявити, що може статися нова дисоціативна фуга, але хвороба раптово відродилася, ще більше віддаливши Жулі Москато від тієї, ким вона була насправді. Тепер вона стала лейтенантом поліції, і якщо одного ранку з’явилася тут, то просто тому, що, за її словами, смертельно втомилася. Почувалася остаточно виснаженою після нескінченних днів, які присвятила абсолютно божевільному розслідуванню, головною підозрюваною в якому була ця жінка в лікарняному ліжку.
— Вам доведеться усе детально мені пояснити, лікарю. Я не розумію, як ця жінка могла зненацька «забути» все своє життя. Вона лежить у лікарні, при цьому ви стверджуєте, що фізично з нею майже все гаразд. Її знайшли закривавлену в шале посеред лісу поруч із мертвим тілом. Відтоді вона не промовила жодного слова. А тепер ви мені кажете, що вона зовсім нічого не пам’ятає?
Лікар Фібоначчі подумки реєстрував інформацію, що далі, то більше приголомшений. У глибині її мозку залишилися спогади, але вони були видозмінені, непослідовні та перемішані з сьогоднішніми реаліями. Це ж саме її знайшли біля трупа в шале посеред лісу. А пацієнтка перед ними взагалі не мала жодного стосунку до цієї історії. Просто незнайомка, яка заблукала під час походу в горах і цілу ніч провела на морозі.
Камілла коротким жестом відкрила свій блокнот.
— У нас нічого немає! Ми не знаємо імені підозрюваної, не знаємо імені жертви, не маємо уявлення про обставини трагедії. Цієї жінки ніхто не знає, ніхто її ніколи не бачив. Узагалі незрозуміло, звідки вона взялася. Вдати амнезію — це, можливо, її спосіб приховати від нас, хто вона, або уникнути відповідальності за скоєне.
— Повірте мені, вона не симулює.
— У такому разі поясніть мені, переконайте мене, щоб я могла переконати начальство. Їм потрібні відповіді.
Фібоначчі запросив Каміллу вийти в коридор, зачинив двері й кивнув на двох чоловіків, які чекали трохи далі.
— Котрий із них ваш начальник?
— Ні той, ні той. Просто ми в одній команді, але вони… не надто налаштовані колупатися в заплутаних справах. Обидва тільки й чекають виходу на пенсію. І, чесно кажучи, ми до такого в нашому місті не дуже звикли. І що ж нам робити? Правильно, доручити цю справу новенькій! Такий собі тест, розумієте?
Двоє чоловіків не зводили з них очей, їхні обличчя були напружені.
Лікар відзначив неймовірний хист, який розвинула його співрозмовниця: вона просто на льоту створювала своє сьогодення з повністю вигаданого минулого, у нього перед очима. З кожною годиною, з кожним днем оболонка, в яку вона прошмигнула, ставала дедалі товща. Насправді вона не просто вірила в те, що вона поліціянтка. Вона була поліціянткою.
— Сходжу принесу нам кави, — тільки й відповів лікар Фібоначчі. — Вам — чорної і дуже солодкої?
— А ви вмієте читати думки!
— Почасти в цьому й полягає моя робота. Пройдіть, будь ласка, в сусідній, двадцять перший, кабінет, ми зможемо там спокійно поговорити.
Він підійшов до свого колеги та лейтенанта поліції, який керував розслідуванням. У психіатрів було п’ять тижнів, щоб скласти експертний висновок. Проблема в тому, що вбивство сталося понад місяць тому, і абсолютно все в цій справі викликало безліч запитань і сумнівів. Починаючи з жертви, якій розбили голову кочергою. Калеб Траскман, який буцімто мертвий уже багато років.
— Ну, як там у вас справи? — запитав поліціянт.
— Та погано, — визнав лікар Фібоначчі. — Увесь картковий будинок завалився. Вона не може пригадати історію, яку сама ж нам розповіла. Її «вікно просвітлення», яке дало їй змогу отримати доступ до всіх своїх ідентичностей, тривало, на жаль, зовсім недовго.