Рознервована Віра сяк-так прибрала, викинула в сміття дві порожні пляшки з-під горілки, що тижнями стояли в кутку, і врешті-решт усілась чекати біля вікна, мов кіт у засідці. Нічого вона там не побачила, тільки лапатий сніг, який ставав дедалі густіший і бився об шибку. Це ж чисте божевілля — пертися у цю дику місцевість, та ще й у таку погоду… Ба більше, Віра з власного досвіду знала, з кожною годиною погода погіршуватиметься.
Вона пила каву чашку за чашкою. Це вторгнення в її прихисток викликало у неї занепокоєння. Їй подобалося, щоб усе було на своїх місцях. А новина від Андре була мовби піщинка, яка зненацька потрапила в добре змащений механізм її повсякденної рутини. Чого хоче та відвідувачка? Чому посміла порушити Вірине усамітнення?
Час спливав, напруження усе зростало. Уже й три години минуло, а досі ніхто не завітав. Віра думала знову викликати Андре, аж ураз помітила крізь стіну снігу тремтливий промінь світла. Жінка підвелася. Промінець швидко наближався. Фігура вийшла з темряви й упритул наблизилася до Віриної хатини. Схвильована Віра лише мигцем побачила зігнуту постать, яка зникла з поля її зору, коли невідома піднімалася сходами на її ґанок.
За хвилину в двері постукали.
12
Жулі познайомилася з Калебом Траскманом минулого літа. Відомий автор детективних романів і трилерів приїхав провести кілька тижнів у Сагасі, містечку, розташованому в долині Арве у Верхній Савої. Під вигаданим іменем він оселився у маленькому готелі, де й працювала дівчина під час літніх канікул. Вона подавала їжу й опоряджувала його кімнату. Навіть бачила, як він за столом працював над рукописом.
Коли він зізнався Жулі, як насправді його звати — він, той, хто завжди зберігав таємницю і ніколи не показував свого обличчя публіці, — дівчина подумала, що це їй сниться. Вона ж була в захваті від його моторошних історій! А тепер вона втаємничена, і тільки вона єдина знала, хто цей чоловік насправді! Калеб пояснив, що не збирався надовго лишатися в готелі, мав намір переїхати в більш усамітнене місце, щоб спокійно попрацювати над новим трилером. Жулі була зовсім юною дівчиною і їй лестило, що він говорив про все це з нею — однією з найбільших його фанаток у світі.
Днів за десять Траскман виїхав із готелю і перебрався до шале на березі високогірного озера в горах над Сагасом. Навіть запросив Жулі приєднатися до нього, якщо вона виявить бажання — за умови, що вона буде дуже обачна. Там вони зможуть говорити про його творчість, вона матиме змогу питати про все, що лиш захоче. Звісно, вона виявить бажання! Більше того, цілий серпень вона була вільна. Звичайно, ніхто не мав про це знати, навіть її батьки. І вони ніколи не користуватимуться телефоном. Жодного сліду. Це буде їхній секрет.
Їй було шістнадцять, йому — сорок дев’ять, і він чітко зазначив: будь-яка помилка матиме для Жулі серйозні наслідки.
* * *
У її звуконепроникній в’язниці нічого не змінилося. Її мучитель так і не приходив. Жулі безпорадно повернулася до залізного ліжка. Калеб Траскман… Вона не могла в це повірити і водночас знала: цей чоловік достатньо божевільний, щоб зробити це. Його книжки настільки похмурі й жорстокі, що можна було тільки дивуватися, яка людина здатна вигадувати такі історії.
Збоченець. Хворий психопат. Ось хто він.
Минуло шість місяців від їхньої останньої зустрічі…
Шість місяців, протягом яких він, мабуть, облаштовував цю в’язницю, оббивав стіни поролоном… Він мав шість місяців, щоб продумати найдрібніші деталі й спланувати свою помсту.
Жулі вже відчувала вібрації, схожі на початок землетрусу…
* * *
Це було просто життя її мрії! Вона знала одного з найвідоміших французьких письменників. Ба більше, вона постійно з ним спілкувалася і мала нагоду спостерігати за його роботою! Ці моменти були насичені такою магією, що Жулі просто мусила все записати. Тоді вона й почала вести щоденник.
Батькам казала, що проводить дні з друзями. Насправді ж уранці вона сідала на автобус, їхала до зупинки «Сапіньєр» на самому перевалі, потім ішла вздовж Чорного озера й приходила до шале, яке орендував Калеб Траскман. Він, відомий письменник, знаходив час для неї! Відкривав їй двері до свого світу, ділився з нею своїми письменницькими хитрощами й ідеями. Вони грали в шахи — Жулі щоразу вигравала, — і розгадували словесні головоломки — тут сильнішим гравцем був Калеб. Романіст захоплювався паліндромами, словами, які можна читати в обох напрямках, як-от «Noyon», «Laval» або «Ressasser».