Почулося щось схоже на свист чи сичання, а потім вона зненацька відчула різкий біль у лівому плечі. Жулі щонайшвидше висмикнула дротик із червоним наконечником, зняла спортивну куртку й стиснула шкіру навколо проколу, щоб видушити речовину. Та було вже запізно.
Коли вона прийшла до тями, на стіні на тому ж місці висіла цілісінька газетна вирізка. Така сама, з її фотографією.
13
Якщо виникнуть проблеми або якщо я не повернуся протягом п’яти днів, зателефонуй за номером 06 16 74 59 10. Він знає, як допомогти. А тим часом — повторюю тобі й пишу чорним по білому — НІКУДИ З ЦЬОГО МІСЦЯ НЕ РУХАЙСЯ!
Сидячи за столом у вітальні в Ле-Менілі, Лізанна набрала номер з папірця, знайденого в покинутому будинку в Атіс-Монсі. «Вітаю! Ви зателефонували до офісу лікаря Мартіна. Я у відпустці до дев’ятого числа. Будь ласка, залиште своє повідомлення». Автовідповідач.
До дев’ятого числа… Іще три дні. Після звукового сигналу Лізанна сказала:
— Добрий день, лікарю Мартіне! Зателефонуйте мені, будь ласка, за цим номером, якомога швидше. Питання термінове!..
Вона завагалася, зітхнула й натиснула відбій. Лікар Мартін… У Франції, либонь, лікарів з таким прізвищем — тисячі…
Перед нею стояла одна з коробок, знайдених у покинутому будинку. Здається, той, хто там жив, саме оглядав їх перед зникненням. У коробці було близько сотні газет — різноманітні регіональні щоденні видання. Вона не знала, хто їх там зберігав, але, здається, ця Аріадна не просто читала їх, щоб збавити час. Лізанна пам’ятала, як усі ці газети були розкидані по підлозі. Ніби пожилець щось шукав.
Потім Лізанна заходилася швидко переглядати газети. Водночас вона намагалася зробити висновки зі своїх нещодавніх відкриттів. Жінка, яка прикривалася її ім’ям, мала плівку, яку одна або кілька осіб хотіли повернути. Небезпечний унікальний короткометражний фільм, здатний становити загрозу її життю і життю Аріадни. Імовірно, саме тому вона сховала бобіну в безпечному місці й знайшла схованку для іншої жінки, закликаючи її не виходити. Очевидно, був якийсь зв’язок між Аріадною та цією божевільною кіноплівкою. Може, вона забагато знала про цю зйомку? Хай там як, сумніву не залишав той факт, що обидві жінки безслідно зникли.
Лізанна й не помітила, як минув день. Надвечір, коли вже стемніло, відчула, як втомилися очі. Вона увімкнула світло, зварила собі каву й поставила піцу в мікрохвильову піч. За вечерею вона далі переглядала газети. Спорт, новини, економіка…
Вона вже доїдала піцу, коли її увагу привернуло число газети «Journal du Centre», надруковане приблизно дев’ять місяців тому. Минулого літа. З розділу, який вона знала найкраще — новин — вирвано цілу сторінку. Що ж могло бути на тій сторінці? Треба перевірити.
Вона відсунула тарілку й зайшла на сайт цієї щоденної газети, присвяченої новинам регіону Лімузен. Шукала і так, і сяк, але, на жаль, не знайшла способу отримати доступ до архіву. Лізанна замислилася. Усі її контакти були на комп’ютері в редакції. Вона надіслала повідомлення своєму колезі Патріку: спитала, чи зможе він дістати для неї число газети, яке її цікавить. Він відповів їй протягом п’яти хвилин.
Можна запитати, нащо воно тобі треба?
Просто послуга для давнього друга…
Він не допитувався і пообіцяв якнайшвидше знайти те, що вона просила. Задоволена Лізанна пішла мити посуд. Вона ставала дедалі більш одержима цією історією і відчувала, що має значні успіхи. Аж раптом пронизливий дзвінок мобільного порушив тишу в будинку, миттєво змусивши її серце битися частіше. Вона кинулася до вітальні. На екрані з’явився той самий номер, що був на коробці з плівкою.