Вона завагалася, перевела подих і мовчки натиснула кнопку.
— Добрий вечір! Це Генрі. Генрі. Ви залишали мені повідомлення. Мовляв, знайшли мій номер в одному зі своїх записників…
Голос був чоловічий, досить молодий і приємний. Лізанна почула гудки, гул транспорту. Хлопець важко дихав — мабуть, ішов пішки.
— Так. Добрий вечір! — відповіла Лізанна. — Мене звати Мюріель Болле. Я розбирала папери й знайшла ваш номер. Ви Генрі…
— Генрі Кобб. Вибачте, але ваше ім’я мені не знайоме.
Лізанна записала ім’я свого співрозмовника.
— Правду кажучи, мені ваше теж. Може, ми познайомилися на вечірці? Чи по роботі?.. Здається, це було кілька місяців тому. Ви працюєте в…
— Я вчуся на аудіовізуальному факультеті, кампус 3iS. Можливо, і на вечірці, так… Зазвичай я роздаю свій номер направо й наліво. Даруйте, я в метро, й за дві хвилини…
— Абсолютно божевільний фільм на восьмиміліметровій стрічці, у якому ми бачимо хворого виродка, який розгойдується на м’ясній туші. Жінку, здається, живцем ріжуть і вбивають купа дегенератів у масках свиней. Нічого не нагадує?
Запала довга тиша, під час якої Лізанна чула тільки важке дихання. Потім клацання. Він обірвав розмову. Вона знову набрала номер. Автовідповідач. Почала пошук в інтернеті. «Генрі Кобб, студент аудіовізуального факультету, кампус 3iS».
Довго шукати не довелося. Знайшлися десятки фотографій хлопця, з різних соціальних мереж та зі школи. Темношкірий, років двадцяти, креол з сережкою у лівому вусі, волосся майже поголене. Навчається на третьому курсі факультету кіно та аудіовізуального мистецтва в Еланкурі, в Івеліні. Лізанна зберегла все це у своєму телефоні. Завтра вона поїде туди і подивиться, що їй вдасться з’ясувати.
Поклала в камін кілька полін, розпалила вогонь і лягла на диван, загорнувшись у товсту ковдру. Можна було спалити все: плівку, газети… Та було вже пізно, розслідування захопило її.
Дівчину зовсім непомітно зморив сон, а коли вона раптом розплющила очі посеред ночі, у каміні тліли тільки вуглинки.
Її розбудив сон, чи, можливо, сила її підсвідомості… Вона сіла, вкрита рясним потом, а перед очима стояла картина: автобус, що впав у провалля. Її мозок зафіксував щось, чого не помітило око, коли вона гортала газети з коробки. Щось, що, очевидно, було відлунням жахливої аварії, яка забрала життя її батьків.
Трагедія сталася недалеко від Лаффре, приблизно за двадцять кілометрів від Греноблю, в Ізері. Її батьки любили групові поїздки. Цього разу разом з іншими пасажирами вони їхали до Ле-Лаванду на два тижні. На жаль, вони так і не дісталися місця призначення, і все через фатальну технічну несправність…
Лізанна ще раз передивилася вміст коробки й відклала вбік числа щоденної газети з регіону, який її цікавив — «Le Dauphiné libéré». Трагедія, що спіткала її родину, була лише однією подією серед безлічі інших, і їй раптом здалося малоймовірним, що вона просто випадково опинилася перед нею. Мабуть, це був якийсь трюк її розуму, який з нею грається. Вона перетворювалась на параноїка.
Вона була настільки переконана в цьому, що коли в другій газеті, яку вона гортала, натрапила на шпальту із зображенням гірської дороги з розбитою огорожею — не повірила очам. Як вона могла це пропустити? Без сумніву, вона втомилася і надто неуважно гортала сторінки.
Жахлива аварія автобуса в Ізері
Сорок три пасажири і водій загинули в суботу, 13 червня, внаслідок аварії автобуса в регіоні Вар. Автобус їхав знаменитою трасою Наполеона, N85, коли з’їхав з проїжджої частини на ділянці, яка вважається небезпечною. Пролетівши кілька десятків метрів, автобус упав на дно провалля і загорівся. Ні пасажири, ні водій не мали шансів вижити.
Обставини аварії доки що невідомі, але експерти припускають, що могло статися перегрівання гальм. Розслідування триває.