Дівчина вирішила використати цей час, щоб пошукати в мережі інформацію про свою втрату пам’яті. Вона вводила різні комбінації ключових слів: «фальшиві спогади», «сплутаність спогадів», «пухлина, мозок, пам’ять». Пошук досить швидко привів її до поняття «хибні спогади». Фахівці пояснили, що кожна людина має такі змінені або навіть вигадані події, які закарбувалися в пам’яті. Оскільки мозок пластичний і постійно форматується, пам’ять — не точне відображення, як довго вважалося: щоразу, коли спогад виринає, він обростає новими елементами, видозмінюється і записується заново в зміненому вигляді. Коротко кажучи, що більше ми згадуємо якісь моменти, то далі вони від реального минулого.
Застереження «Не довіряйте своїй пам’яті» неодноразово зустрічалося в наукових статтях. В одній з них, зокрема, розповідалося, що під час терапії в 1970-х роках у Сполучених Штатах сотні жінок дуже чітко пам’ятали (аж до готовності присягатися в кримінальному суді), як їх у дитинстві зґвалтував хтось із близьких — батько, брат, дядько. Вони буквально бачили цю подію і розповідали про неї у найдрібніших деталях. Одначе ці спогади виявилися лише мимовільним результатом сеансів навіювання, які проводили психотерапевти. Кілька навідних запитань — і невинні люди вирушають у тюрму. І подібних прикладів, хоч здебільшого не таких драматичних, чимало.
Лізанна шукала далі, і її увагу привернуло ще одне явище, відоме як «патологічна конфабуляція». Люди, які страждали від неї, забували події, плутали дати й місця, будували своє життя на фундаменті фальшивих спогадів. Причинами вчені вказували черепно-мозкові травми та ураження в орбітофронтальній і скроневій ділянках головного мозку, які могли б пояснити ці аномалії. Однак, за їхніми словами, причини не завжди були суто фізичні. Певні фальшиві спогади вторгалися у свідомість, щоб приховати серйозні психічні потрясіння. Мозок був здатен заманити себе в пастку, щоб захиститися.
Лізанна почувалася розгубленою. Від чого саме страждала вона? На що хворіла? Чому вона вигадала зв’язок між смертю своїх батьків і цією автобусною аварією в Лаффре? Звідки вона могла знати, що в її спогадах про минуле правда, а що вигадка? Найбільше в прочитаному її бентежило ось що: жоден фахівець, жоден діагностичний апарат, навіть найсучасніший, не міг відрізнити фальшивого спогаду від справжнього.
Молода жінка стала шукати в інтернеті невролога в Руані, переглянула кілька варіантів і зателефонувала тому, який здався їй найкращим. Їй терміново треба до фахівця. Секретарка записала її на прийом за два тижні. Ціла вічність, протягом якої вона житиме й гадатиме, чи не пожирає її мозок якийсь клятий рак абощо.
Лізанна зітхнула й роззирнулася навколо. Вона так захопилася своїми відкриттями, що не помітила, як минув час. Студенти вже почали групками повертатися із занять і розходитися по коридорах. Вона відклала мобільний телефон і уважно дивилася на вхідні двері.
Генрі Кобб зайшов за п’ятнадцять хвилин, із модною сумкою на плечі й навушниками у вухах. Спокійним упевненим рухом скинув із голови каптур. Повернув праворуч і попрямував до ліфта. Лізанна рушила за ним.
— Перепрошую, ви — Генрі Кобб?
Хлопець не відповів. Лізанна поплескала його по плечу. Він обернувся і зняв навушники.
— Що?
— Ми вчора говорили по телефону. Восьмиміліметрова кіноплівка…
Обличчя юнака враз стало непроникно холодне. Він кілька разів натиснув кнопку ліфта. Так і не дочекавшись, студент рушив у бік сходів.
— Дайте мені спокій, будь ласка! Я не знаю, про що ви.
— Ваші ініціали і номер мобільного написані на коробці з плівкою, тож, гадаю, ви добре знаєте, про що я. Цей фільм потрапив до мене всупереч моїй волі, і тепер я маю все зрозуміти.
Генрі Кобб пішов сходами вгору. Лізанна за ним.
— Де Лізанна Барт? — запитав він з неприхованою підозрою.
Підійшовши до хлопця ближче, вона вийняла з кишені й показала йому своє посвідчення.
— Ось я, Лізанна Барт, просто перед вами.
Він сповільнив крок і роздивився заламіновану картку. Потім уважно подивився на співрозмовницю.
— Що це за маячня?
— На жаль, мені здається, що це набагато серйозніше, ніж звичайна маячня. Дозвольте мені спершу пояснити, а потім ви зможете розповісти, що сталося.
Генрі Кобб повернув Лізанні посвідчення, переконався, що навколо нікого немає, і далі пішов угору довгими кроками.
— Ідіть за мною.