— Ні, звичайно. Я простий працівник поліції…
— Парамнезія. Псевдоспогади: дежавю, дежа векю{3}. Чиста вигадка розуму. Як же тоді визначити, де правда, а де неправда, починаючи з того моменту, коли ви повірили, що минуле, яке ви пам’ятаєте — справді ваше минуле?
Він дістав із кишені якийсь предмет і сів навпроти Камілли.
— Ви граєте в шахи, мадемуазель Ніжинскі?
— Максимум, що я знаю про шахи, це хіба правила…
— У неї при собі була ця фігура. Чорний слон.
Камілла взяла дерев’яну фігурку заввишки п’ять сантиметрів.
— Як це — «при собі»? Ми нічого не знайшли, і…
— Вона говорила зі мною, — серйозним тоном перебив Каміллу лікар Фібоначчі. — Перш ніж втратити пам’ять, пацієнтка розповіла мені все, що сталося, від початку до кінця.
Камілла висловила своє здивування:
— Чому ви не казали про це раніше? Вона зізналася у вбивстві?
— З’ясувалося, що все набагато складніше. Мушу визнати: за всю свою кар’єру я ніколи не зустрічав такого випадку. Мені не раз доводилося мати справу з непростими пацієнтами. Але вона… вона абсолютно унікальна.
Лікар забрав шахову фігуру і кивнув на блокнот, який співрозмовниця поклала собі на коліна.
— Оце правильний підхід. Пишіть, записуйте все, що можете, навіть якщо історія, яку я збираюся вам розповісти, буде довга й складна. Це, безумовно, найнезвичайніше, що ви почуєте за все своє життя. Історія, яку можна прочитати лише в романах. Отже…
Камілла знову розгорнула свій чистий блокнот. Перша сторінка.
— Даруйте, з вашого дозволу відхилюся від теми, — мовив лікар Фібоначчі. — Я великий шанувальник опери та класичної музики, і ваше прізвище інтригує мене з моменту нашого знайомства. Розвійте мої сумніви: ви не маєте родинних зв’язків з Вацлавом Ніжинскі{4}, знаменитим танцівником минулого століття, який хворів на шизофренію?
— Мій прадід був родом зі Словаччини. Він був простий робітник на заводі. До опери не мав жодного стосунку. Принаймні я думаю, що знала б, якби цей знаменитий танцівник був одним з моїх предків.
— Якщо вам цікаво, я був би радий поговорити з вами про Вацлава Ніжинскі якось іншим разом…
Невже він фліртував із нею — за таких обставин? Якась загадка, а не чоловік… Тож Камілла просто кивнула.
— Повернімося до нашої справи, — вів далі він, наче нічого не сталося. — Вам слід знати, що в історії, якою я збираюся поділитися з вами, п’ять головних героїв, і всі вони жінки. Запишіть, будь ласка, це важливо для розуміння подальшої розповіді: журналістка, лікар-психіатр, жертва викрадення, романістка…
Вона скрупульозно записувала головних героїнь у стовпчик. І розмірковувала: чи ця жінка, що лежала по той бік перегородки, належала до перелічених лікарем? Могла бути, але котрою з них? Журналісткою? Чи жертвою викрадення? У такому разі, можливо, вона була здобиччю чоловіка, чиє обличчя кочергою перетворили на криваве місиво? Це могла бути помста? Була така невблаганність… Чисте божевілля. Камілла досі бачила все це червоне в шале, аж до стелі. Справжній театр жахів.
Коли вона підвела очі, Марк Фібоначчі дивився на неї холодним незрозумілим поглядом, який іноді буває в лікарів-психіатрів. Без сумніву, необхідна оболонка, коли цілий день досліджуєш невпорядковану психіку.
— Журналістка, лікар-психіатр, жертва викрадення, романістка, — повторювала вона, перечитуючи свої записи. — Бракує п’ятої головної героїні…
Лікар відхилився на спинку крісла і протяжно видихнув. Його співрозмовниця не могла зрозуміти, була то втома чи спосіб показати їй, що вона надто нетерпляча.
— П’ята головна героїня з’явиться значно пізніше, і вона — ключ до всього, — відповів він. — Ви дізнаєтеся, хто вона, аж у кінці моєї розповіді. А тепер послухайте все, що я маю вам розповісти…
Він поставив перед собою чорного слона.
— І зосередьтеся, адже ця історія — справжній лабіринт, у якому все переплітається. Що ж до цієї п’ятої головної героїні, то вона — та нитка в лабіринті, яка, я переконаний, дасть відповіді на всі ваші запитання.
2
При світлі настільної лампи Лізанна дописувала статтю про несправний залізничний переїзд в Уасселі, який став причиною зіткнення вантажного поїзда з трактором, заблокованим шлагбаумом. Жахлива аварія, в якій, на щастя, обійшлося без жертв: фермер встиг вискочити з кабіни, а локомотив ударив трактор ззаду, тож наслідки не стали катастрофічними. Перечитавши статтю, журналістка надіслала виконане завдання на сервер редакції «Нормандського вісника» й зателефонувала своєму шефові, щоб перевірити, чи все в порядку перед тим, як відправити її до друку.