— Це було найкраще рішення, — відповіла вона. — І, якщо я правильно пам’ятаю, отримані результати були обнадійливі. Наші сесії давали хороші плоди. Із часом ви перестали витрачати гроші на щоденні газети з усієї країни. І покинули днями й ночами аналізувати новини, шукаючи підтвердження правильності своїх прогнозів. Ви знову почали нормально спати, влаштувалися на роботу, ваше соціальне життя відновилося. І все це завдяки лікуванню.
— Лікування!.. Це все, про що ви, психіатри, тільки й торочите! Лікування того, лікування сього… Якими були аргументи, знову ж таки, щоб довести, що все це лише плоди мого хворого розуму?
Віра замислилася. Їй треба було зібратися з думками. Як довго Зофія Енриш лікувалася в стаціонарі? Вона досі приймала ліки? Безсумнівним було те, що за ці роки вона так і не позбулася своєї підшивки газетних статей і блокнота, а це навряд чи добрий знак.
— Мої аргументи? У масі подій ми завжди знаходимо те, що шукаємо, — відповіла вона. — Особливо в світі, де все ретранслюється в інтернеті. Ви передбачили, наприклад, аварію тридцятиоднорічного мотоцикліста, батька однієї дитини, який розбився об огорожу на трасі. Минали дні або тижні — й потім ви знаходили повідомлення про це в розділі новин якоїсь газети.
Зофія Енриш швидко перегорнула сторінки підшивки.
— А, ви не забули про мотоцикліста! Так, ось він тут. Йому було не тридцять один, а тридцять шість. Ця новина з’явилася у «Заході Франції» рівно за п’ять днів після мого передбачення. За п’ять днів, ви розумієте?
Вона пам’ятала все, що саме по собі лякало, якщо врахувати, що ті сотні вирізок збирала протягом тривалого часу. Але Віра не показувала своєї розгубленості.
— Це був лише приклад, — відповіла вона. — Я не запам’ятала цього конкретного мотоцикліста. Але, як я вам тоді сказала, щороку у Франції стаються тисячі мотоциклетних аварій, про які пишуть у пресі. Отже, згідно зі статистикою, ваше «пророцтво» мало всі шанси справдитися з вашими точними критеріями: вік, обставини, сімейний стан, іноді місцевість. А коли цього не сталося, ви сказали, що це лише питання часу.
Зофія переконано кивнула.
— І це була правда! — вигукнула вона, знову беручи до рук свій блокнот. — Усе, що я тут написала, згодом сталося! Можете перевірити! Послухайте, що я записала сім років тому, задовго до нашої зустрічі: «Молода вагітна жінка ось-ось помре. Вона лежить долі, неподалік кілька круглих столів. Натовп. Добре одягнені люди намагаються зателефонувати в службу порятунку (двічі-тричі), потім нарешті прибуває швидка. Коли медики приїжджають, уже надто пізно».
Закінчивши читати, вона передала теку Вірі в руки. Вирізка з «Голосу Республіки». Заголовок страшний: «Трагічна смерть».
Багато запитань залишається без відповіді після смерті двадцятишестирічної вагітної жінки в неділю, двадцять сьомого вересня, в Ер і Луарі. Вона знепритомніла під час вечірки в сільській управі в Шартрі. Її рідні викликали невідкладну допомогу, і лише після третього дзвінка було відправлено машину швидкої допомоги. Але, на жаль, врятувати жінку вже не вдалося.
Віра була розгублена. Слід визнати, що схожість викликала занепокоєння і це не була трагедія, яка стається щодня. Але ж таке стається. Це просто збіг — і ось доказ: вона глянула на дату статті.
— Це сталося за чотири роки після вашого пророцтва. Я ж казала, що із часом ви…