Ніч видалася безсонна. Упевнившись, що її не почастували наркотиками, Жулі скористалася нагодою, щоб подумати й розробити якомога надійнішу стратегію. І вже наступного ранку вона почала діяти. Під час ритуальної прогулянки вона зачепила дошку плечем. Випрямившись, вона пересунула її на кілька сантиметрів праворуч. Це небагато, але тепер дошка частково затуляла раковину і туалет, які, здавалося, можна побачити лише через цей отвір. Калеб Траскман напевно помітить це, але не зможе зрозуміти мети маневру.
Увечері вона повторила свої пересування туди-сюди з тарілкою. Але коли вона досягала створеної нею сліпої зони, непомітно випльовувала їжу чи воду в мийницю, цілячись на край, щоб шум не видав її. Начебто це спрацювало, оскільки помсти не було. День за днем вона вдосконалювала свою майстерність, аж доки змогла викидати половину їжі, а решту з’їдала, щоб підтримувати сили. Вона хотіла бути готовою. Коли вона нарешті зрозуміла, куди додано наркотики, вона повертала порожню тацю, не з’ївши ні шматочка їжі.
Кілька ночей поспіль вона погано спала й почала вже втрачати надію. Можливо, вона помилялася щодо снодійного. Може, їй просто здалося. Але одного вечора, коли вона побачила апельсиновий сік замість води, її обурення спалахнуло знову. Вона зрозуміла, що час від часу такий напій додається до вечері. Апельсиновий сік ідеально підходить, щоб приховати смак речовини, яку в ньому розводять. Отже, це свідчило про те, що сьогодні хижак збирався зайти до клітки.
Передусім Жулі мала поводитися як завжди, щоб не викликати підозр. Вона ходила з тарілкою, ковтала щедрі порції, сподіваючись, що їжа без домішок. Потім поверталася до ліжка, щоб ковтнути соку, який тримала в роті й випльовувала, проходячи повз умивальник. Потім поставила тацю назад у спеціальний прямокутник. Віддалене шкряботіння підказало, що Калеб Траскман, як завжди, прийшов забрати тацю.
Жулі швиденько вмилася і попісяла, перш ніж за стінкою клацнуло й світло згасло. Дівчина заповзла в ліжко, лягла якомога ближче до краю, руки розставила так, щоб не заважали їй рухатися, а обличчя повернула до коридору. І стала чекати.
Приблизно за годину до неї долинув шум, і серце закалатало. Її кат наближався. Жулі більше не була впевнена в своєму задумі. Якщо план провалиться, їй не уникнути страждань. Вона розгледіла відблиски світла — мабуть, від ліхтарика. Жулі заплющила очі й затамувала подих, щоб краще чути.
Світло осяяло її на кілька секунд. Жулі зосередилася на своєму серцебитті. Він не міг знати, що вона задумала. Інтенсивність світла знизилася. Він був там — в іншому кінці кімнати. Почулося рипіння підлоги. Мов у сповільненій зйомці, вона ледь нахилила голову й непомітно розплющила одне око. Ліхтар лежав на лінолеумі. Фігура стояла спиною до неї, зайнята тим, що повертала дошку на попереднє місце. І вона, і нічний візитер були на однаковій відстані від коридору. Якщо вона рвоне, завдяки ефекту несподіванки й прудким ногам матиме шанс. Це треба зробити зараз або ніколи.
Жулі кинулася бігти по діагоналі, сильно відштовхуючись ногами. Краєм ока побачила, як Калеб Траскман повернувся до неї, перш ніж вона кинулася на поролон у коридорі і відскочила від нього, як м’яч, до єдиних дверей. Вони були зачинені. Врізалася у двері всією своєю вагою, сподіваючись прорватися. Удар відкинув її назад. Вона закричала, щоб підбадьорити себе. Над нею, на стелі, почала рости тінь її мучителя. Вона знову кинулася, схопилася за грубий поролон і потягнула з усієї сили. Двері так чи так мали відчинитися!
— Ти часом не це шукаєш?
Жулі розвернулася, притиснувшись спиною до стіни, мов загнаний у пастку звір. Калеб Траскман тримав у руках маленький пульт дистанційного керування. Він підстриг бороду і став схожий на солдата Іноземного легіону. Його чорні очі виблискували двома чорними камінцями. Він здавався справжнім велетнем у невеличкому коридорі.
— Якщо ти викидаєш їжу, значить, не дуже голодна.
Вона аж завмерла від його голосу. Він знав. Звичайно, він знав. Яка ж вона ідіотка! Звісно!.. Не міг він, схиблений на деталях, не помітити її маніпуляцій!
За якусь мить він уже навалився на дівчину. Вона боролася, але Траскман був надто сильний. Від потужного удару в скроню у вухах зашуміло й Жулі знепритомніла.
21
– Мені трапився цей фільм абсолютно випадково приблизно пів року тому, — став розповідати Генрі Кобб. — На блошиному ринку в Сент-Уані. Я люблю час від часу ходити туди на вихідних, шукати стару апаратуру, плакати, журнали й таке інше, пов’язане з кінематографом. Там часто бувають вигідні пропозиції, тому що деякі продавці не усвідомлюють, які скарби продають.