Він відімкнув зв’язок. Віра уважно оглянула шахову дошку. Оскільки їхня партія закінчилася, Андре, очевидно, намагався передати їй повідомлення. «Не зводь очей з королеви». Коли вона вийшла зі своєї задуми, то побачила, що Зофія стоїть перед вікном, притиснувши одну руку до скла.
— Ви коли-небудь помічали, що в книжках, коли потрібно, щоб люди застрягли разом в ізольованому місці, письменники завжди вигадують стихію: шторм, хуртовину? Човен, який більше не може покинути острів через шторм. Група туристів застрягла в гірському шале через хуртовину. І такі історії незмінно закінчуються трагедією.
Вона схрестила руки й потерла плечі. Здається, навіть затремтіла.
— І ось ми обоє в пастці через хуртовину. Сподіваюся, з нами нічого поганого не станеться.
— Я закінчила розділ, який ви просили прочитати, — сказала Віра, не відходячи від радіостанції. — Ви не шкодували слів у розлогих описах. Але я досі не розумію, який стосунок усе це має до мене. Може, покінчимо вже із цим?!
Їй страшенно не подобалося те, що вона читала. Сюжету бракувало деталей для достовірності, авторка взялася писати про події, надто жорстокі для неї, про стосунки між катом-викрадачем і його поневоленою жертвою, що викликало відвертий дискомфорт. Вона розуміла, чому Зофії Енриш важко було знайти видавця.
— Ромі. Її звати Ромі, — сказала Зофія Енриш. — Ця бідолашна дівчинка поверталася з уроку музики й проходила через погано освітлений парк, як майже кожного вечора. Злочинець ударив її і викрав. Замкнув голою у темряві й холоді.
Вона говорила про героїню своєї книжки з непідробними емоціями в голосі, ніби та була реальною особою. Вірі вже доводилося чути історії про письменників, одержимих своїми творами, але щоб аж так…
Це ще більше її дестабілізувало.
— Вибачте, але що ви хочете цим ска…
— Ви ж помітили, — перебила Зофія, — що я там описала татуювання на її литці?
— Так, звичайно. У вигляді дракона.
— А ще я написала, що Ромі грала на скрипці…
Зофія Енриш підійшла до столу, запрошуючи господиню приєднатися. Порилася у своїй теці, вийняла аркуш і простягнула Вірі:
— А тепер прочитайте ось це.
На фото з газетної шпальти було зображено усміхнене жіноче обличчя з маленьким кирпатим носиком і вкритими ластовинням щоками.
У Ліможі зникла безвісти молода жінка
У вівторок, двадцять восьмого липня, увечері безслідно зникла 21-річна жінка. Вона була вдягнена в сині джинси, бежевий светр з високим горлом, на ногах мала білі кросівки. О 19:30 вона вийшла з музичної школи, куди ходить грати на фортепіано. Імовірно, додому йшла через парк Віктора Тюї. Відтоді її ніхто не бачив. Вона не повернулася додому, мобільний телефон перестав відповідати.
Поліція активно розшукує цю молоду жінку. Її прикмети: зріст — приблизно 170 см, середньої статури, очі карі, довге каштанове волосся. Особливі прикмети: велике татуювання на лівій литці.
Згідно з інформацією, яку зібрали слідчі, дівчину люблять усі, хто її знає, проблем із законом чи оточенням не було. Її звати Ромі, живе з батьками, навчається на факультеті географії в університеті. Якщо ви маєте якусь інформацію про неї, щось бачили або чули, просимо негайно зателефонувати до найближчого відділку поліції.