Поступово всі приєдналися до танцю, заохочувані цим своєрідним Мінотавром, який, очевидно, був ведучим церемонії. Один з учасників роздягнувся догола, надягнув боксерську рукавичку і почав бити тушу перед очима кількох збуджених глядачів. Невідома жінка розсунула ноги дівчини й стала грубо порядкувати біля її геніталій, рвучко проникаючи пальцями у вагіну.
Лізанна здригнулася в кріслі й подивилася на Кобба, який стиснув кулак біля губ. Їй хотілося втекти, повернутися до Руану й забути це жахіття. Але Генрі мав рацію: вже надто пізно.
Потім вона стала свідком жахливої вакханалії, несамовитої оргії і подальшого вбивства. Ці особи, спершу так розкішно одягнені, наприкінці були практично голі, купаючись в огидній суміші рідин. Мінотавр змішав шматочки плоті, які раптово розбризкав за допомогою потужного вентилятора на тіла, переплетені в розпалі коїтусу, по двоє, по троє, по шестеро. Потім він сипнув пір’я, яке прилипло до тіл. Пізніше він вчепився в тушу й довго розгойдувався на ній, закинувши назад свою важку бичачу голову. Його попервах білий костюм став схожим на фартух м’ясника.
Після усіляких знущань, принижень, побоїв і переломів, жертву розв’язали й передали на поталу цим тваринам. У хід пішли всі предмети на столі, навіть викрутка й щітка із залізною щетиною. Камера не пропустила жодного моменту, рухаючись вперед і назад у скаженому танці, від якого глядача нудило. Дівчина лежала напівпритомна, волосся прилипло до обличчя, з рота текла кров.
О дев’ятій ранку Мінотавр у вже багряному костюмі прив’язав дівчину мотузкою до туші. І перед очима брудних «свиней», що стояли поряд або захекані лежали на долівці, перерізав їй горло. Ось так, одним байдужим жестом.
Простим механічним рухом.
Кадр, де з порізу б’є кров, був останній у фільмі.
— Вони вбили її, — прошепотів Генрі Кобб майже нечутно. — Катували, а потім убили…
Він сидів непорушно й важко дихав. Його слова були сповнені жалю та гніву.
— Вони зафіксували на плівці всі ці жахи. І я тримав це в собі… Знаю, я мав звернутися в поліцію. Можливо, їм вдалось би вистежити цих збоченців.
Лізанна довго не могла оговтатися від того, що побачила. Варварське вбивство, якому передувало безкінечне пекло. Не маючи жодного сумніву в тому, що побачила, вона все ж запитала:
— Є хоч найменший шанс, що це постановка?
— Ви вірите, що це може бути постановка?! Я проаналізував послідовність кадрів, де дівчині перерізають горло. Сцена триває більше двох секунд, і на цьому місці на плівці немає жодного розрізу. Близько п’ятдесяти зображень, які йдуть одне за одним у режимі реального часу.
Лізанна довго мовчала, а потім запитала:
— Ви вже вивчали це питання? Вам знайомий такий стиль фільму? Є режисери, здатні зняти щось подібне?
Генрі Кобб похитав головою.
— Ні… Мені дуже прикро. Це так безсовісно з мого боку! Але я не хотів далі в цьому порпатися, я хотів забути про все! А потім від Лізанни не було жодної звістки, і я злякався. Я не міг спати, не міг зосередитися, став одержимий цією історією. Боявся виходити на вулицю. Ця банда вбивць була прокляттям, якого я мусив позбутися. Я навчаюся в університеті, половина навчання вже позаду, мені треба думати про майбутнє, розумієте?
Лізанна кивнула. Кобб поклав бобіну назад у футляр і віддав їй.
— Цей фільм — можливо, єдиний доказ того, що сталося, і саме тому вони прагнуть його знайти. І тепер він — у ваших руках. Я не буду звинувачувати вас, якщо ви підете з ним у поліцію і все розповісте. Особливо якщо відчуваєте, що ваше життя у небезпеці. Я готовий взятися за…
— А якщо я не піду в поліцію? Який тоді мій план?
В очах співрозмовника молода жінка побачила справжнє полегшення. Той факт, що вона розглядала інші варіанти, крім візиту до поліції, очевидно, заспокоїв його. Потім він повернувся до свого комп’ютера, скопіював файли відео на флешку і віддав Лізанні.
— Прошу вас, бережіть її як зіницю ока.
— Можете на мене розраховувати.
— Якщо не повідомляти в поліцію і розслідувати самотужки, як на мене, найперша зачіпка, яку слід перевірити — дівчина з фіолетовим волоссям. Хлопець, із яким вона була, сказав, що знайшов плівку на горищі будинку своїх батьків. Поспілкувавшись із ними, ви неодмінно наблизитеся до розв’язання загадки походження фільму. Можу надрукувати її фото, так буде простіше, ніж показувати з мобільного. Думаю, вона кінчена наркоманка й тусується десь у бараках на пагорбі, де продають крек. Але будьте обережні, якщо підете туди. Там справді небезпечно.
Навіть не дочекавшись її відповіді, він увімкнув принтер, вставив папір, натиснув кнопку й за кілька секунд пристрій видав портрет дівчини. Віддавши його, Генрі завагався, а потім додав: