— Я… можу дати вам ще одне фото.
Він знову відкрив приховану теку, клацнув правою кнопкою мишки на файлі зображення і запустив його на друк.
— Я вибрав з усього фільму кадр, на якому найчіткіше видно риси обличчя дівчини, і покращив його за допомогою різних програм. Прибрав шуми, підвищив контрастність…
Він не встиг закінчити свої пояснення, як Лізанна уже з болем у серці дивилася на обличчя жертви. У неї були темні очі, ймовірно, карі, пропорційний ніс і хвилясте каштанове волосся. На правій щоці слід жовтої фарби, а на підборідді — синьої. Очі сповнені страху, рот заткнутий трусиками. Тієї миті вона, мабуть, чітко усвідомлювала долю, яка на неї чекала.
Голос Кобба звучав мовби звідкись дуже здалеку… З коридору долинав гомін інших студентів… Коли Лізанні вдалося виринути зі своєї задуми, студент простягав їй зелену течку на гумці. Дівчина поклала фотографії всередину і підвелася. Надворі вже стемніло.
— Будьте дуже обережні, — ще раз повторив Генрі й заховав руки в кишені, наче йому було холодно. — Ще раз вибачте. Я так шкодую про все це і… Якщо знадобиться допомога, ви маєте мій номер.
— Не хвилюйтеся. Ви вже мені дуже допомогли. Якщо хочете, я триматиму вас в курсі.
Хлопець кивнув на знак згоди. Лізанна попрощалася і повернулася до своєї машини. Щойно опинилася у безпечному просторі, не змогла втриматися — розгорнула теку й уважно подивилась на невинну красу дівчини, яку «свині» замордували протягом довгої тринадцятигодинної ночі. Усе це не піддавалося ніякому розумінню. Поряд поклала другу фотографію, яка мала вивести її на новий етап розслідування.
До повернення на роботу в «Нормандський вісник» залишалося ще чотири дні.
Чотири дні, щоб максимально наблизитися до істини в цій заплутаній справі з плівкою і не зациклюватися на тому, що відбувалося у її власній голові.
24
Коли декілька місяців тому Калеб Траскман запитав її в шале на Чорному озері, яка, на її думку, найгірша смерть, Жулі відповіла, що найстрашніше — втопитися. А слід було сказати, що найгірша — смерть від голоду.
Коли поневолювач перестав приносити їжу, її організм спробував компенсувати це, використовуючи свої резерви. Жулі згадала, як в школі розповідали, що спершу організм споживає глюкозу, яка накопичується в м’язах. Потім, коли запаси вичерпуються, організм виробляє замінник, який підвищує рівень кислотності в крові й викликає цілу низку хворобливих розладів: нудоту, головний біль, судоми, гормональний дисбаланс, втрату пам’яті…
Попервах Жулі поставила собі за мету далі ходити й читати, незважаючи на постійні попереджувальні сигнали від свого тіла. Вона не могла здатися. Змушувала себе задіяти мозок. Обмірковувала, як Траскман дізнався, що вона викидала їжу. Може, вона пропустила добре замаскований отвір у стіні. А може, були ще крихітні камери, заховані в поролоні так високо, що вона не могла дістати.
На п’ятий чи шостий ранок… або вечір, вона вже не пам’ятала… Жулі вже не ходила по своїй в’язниці, а ледве могла дотягнутися до крана, щоб попити води. Тепер вона невтомно голосно благала мучителя дати їй щось поїсти. Вона обіцяла, що більше не намагатиметься втекти, і він може робити з нею все, що захоче. Аби тільки мати змогу щось кинути до рота.
Одного разу, повернувшись до ліжка, вона зібрала свої дрібні кульки тіста, довго дивилася на них у відкритій долоні і не втрималася. Вона перелічила їх іще раз — їх було дев’ятнадцять, вона постійно забувала це число — і всі з’їла. Кульки з тіста були черстві, хрусткі, як наждачний папір, і тільки посилили нестерпне відчуття голоду.
Наступного ранку, прокинувшись, вона залізла під ліжко й заходилася шукати загублену кульку з тіста. Знайшла павука, який сплів своє павутиння між двома планками. Вона відмовилася принести його в жертву і підштовхнула кінчиком нігтя. Павук швидко втік. Жулі сумно дивилася на нього. Мабуть, він теж голодний… На згадку про одного з персонажів «Таємниці Iндiанського острова» назвала його А. Н. Оуен, і замислилася, як довго її новий компаньйон зможе прожити без їжі.
Її постійно мучили спазми, кишки скручувались, ніби її нутрощі поглинали самі себе. Груди запали, кістки й суглоби стирчали. Вирізки з газет розпливались перед очима, замість них Жулі бачила тістечка, торти, накриті столи, макарони з томатним соусом. У відчаї вона проковтнула вміст тюбика зубної пасти, через що цілу ніч болів живіт. Наступного дня їй спала на думку ідея напхати шлунок газетами. Вона не могла думати ні про що інше, окрім їжі. А коли просто пішла до туалету, їй здалося, що мочиться лезами для гоління. Тож дівчина напилася води й знову лягла в ліжко.