Аж ось одного ранку вона почула, як клацнуло віконце. Жулі почовгала коридором, впевнена, що це гра її уяви. Але на таці на неї чекала курка і повна тарілка спагеті. Дівчина плакала від щастя, коли ковтала їжу, навіть не відчуваючи її смаку. За десять хвилин вона все це виблювала.
Поступово відновився звичний ритм. Їй не потрібен був ні годинник, ні будильник, щоб знати, коли час їсти. Саме перед тим, як відчинялось віконце, у неї рясно текла слина. Забравши тацю з їжею, вона дякувала дверцятам і ховалася в кутку, захищаючи свою здобич, як звір. Темрява, світло, триразове харчування. Більше ніякого апельсинового соку. Отже, більше ніяких транквілізаторів. Здається, вона навіть шкодувала про це. Наркотики все ж таки виривали її звідси на кілька годин.
Вона відновила сили й частувала павука крихтами, хоча й не була певна, що тісто належало до звичайного раціону павуків. Коли мозок знову почав нормально функціонувати, вона усвідомила, що її розумові здібності пережили істотну деградацію. Зараз вона почувалася дитиною, яка жила в обмеженому середовищі заспокійливих ритуалів і цілком залежала від волі одного чоловіка. Він був її пуповиною, єдиним зв’язком із зовнішнім світом. Без нього вона сконала б. Померла б за жахливих обставин. То який сенс бунтувати? Її бунт лише спричинить безглузді страждання.
Як довго вона тут замкнена? Жулі більше не орієнтувалася, адже вона не могла знайти своїх кульок із тіста під ліжком, а після тривалих пошуків невиразно пригадала, що проковтнула їх. Хоч вона більше й не рахувала днів, у неї була підказка: вона не пам’ятала, щоб у неї були місячні. Крім того, пачка гігієнічних прокладок залишилася повна. Отже, він тримав її в полоні менше місяця. Мабуть, надворі вже настала весна. Другого квітня день народження її тата. Вона не могла уявити цього моменту. Яке могло бути святкування дня народження, якщо батьки не мали від неї жодної звістки? Зовсім не святковий день, і навіть гірший за інші.
Світло не приносило їй зараз ніякої втіхи, але хоч темрява давала необхідний перепочинок. Вона була тут сама й не мала жодних обмежень, окрім меж її уяви. Вона проєктувала себе, уявляючи деталі свого життя після звільнення. Жулі неодмінно з головою порине у спорт, щоб досягти ще кращої майстерності в їзді на гірському велосипеді. Вона їздитиме на змагання завдяки своїм спонсорам. Батьки пишатимуться нею.
Вона зробила собі вушні затички з хліба, щоб не так чути скрегіт вентилятора. Відламала шматок мила, потерла ним подушку й понюхала в темряві. Запах миттєво переніс її додому, нагадав про випрану білизну, що сохла на вітрі в саду. Це допомогло їй заснути, уявляючи привітні обличчя рідних.
Також вона любила перечитувати газетні статті перед настанням темряви. Подумки вона перетворювала трагедію на радісну подію і будувала нові життя для цих сімей. Того вечора замість поїхати кудись машиною, яка стала причиною його смерті, такий-то вирішив піти пішки й зустрів дуже приємну людину. А маленька дівчинка не втонула, її врятував один відпочивальник, справжній герой, який згодом одружився з мамою дитини. Ці історії, які вона розповідала сама собі, ця інтелектуальна пожива, відносили її далеко звідси, нагадуючи, що за стінами в’язниці існує цілий світ, і що одного дня вона знайде в ньому своє місце.
Якось увечері вона отримала тацю з набагато більшою порцією їжі, ніж зазвичай. Дві миски супу, холодні овочі в пластикових контейнерах, шинка, смажене м’ясо, літр молока… Коли протягом наступних кількох днів їй не приносили їжі й не забирали спортивний костюм, дівчина подумала, що Калеб Траскман, можливо, кудись поїхав. Проте світло й далі регулярно вмикалося і вимикалося. Існувало лиш одне пояснення цього: воно, мабуть, було запрограмоване на автоматичну роботу.
Жулі зачаїлась і чекала, що подія повториться, щоб скористатися можливістю. Їй не довелося довго чекати. Коли вона отримала нову тацю, що містила приблизно десять страв, вона пропустила ніч і ранок, щоб переконатися, що її мучителя немає. Потім, близько полудня — як завжди, її шлунок діяв як годинник — вона спробувала вибити віконце сильними ударами ногами, лежачи на ліктях і витягнувши ноги вперед. Віконце навіть не ворухнулося. Дівчина підвелася і навалилася на двері всією своєю вагою, але тільки поранилася.
Вона взяла ватну паличку і просунула її в один з трьох отворів. Цього було недостатньо, щоб виштовхати шматок поролону, яким отвір було заткнуто. Тому вона взяла кілька таких ватних паличок у руку, стиснула їх і знову обережно штовхнула вперед. Цього разу тиск був досить сильний, пробка відійшла назад. Коли дівчина вже не відчувала опору, вона зрозуміла, що циліндр упав з іншого боку, з боку свободи. Однак крізь отвір вона не могла розрізнити нічого, крім темряви. Вона повторила операцію з двома іншими отворами, де її знову зустріла лише темрява.