28
Агресивні гудки ревуть у вухах, автомобілі мчать на всі боки, наче на дитячому автодромі, водії на грані зіткнення. Була дев’ята година, й поблизу Порт-де-ла-Шапель у Лізанни виникло відчуття, ніби вона заплуталася у лабіринті. Їй знадобилося пів години, щоб вибратися з хаосу, і ще кілька хвилин вона блукала переповненими вулицями, перш ніж знайшла за спортивним комплексом місце поставити машину.
Потім Лізанна рушила до перехрестя на кільцевій дорозі — огидного місця, де вздовж тротуарів тіснилися крамнички. Дійшовши до автостради, вона побачила чорні від бруду й кіптяви дахи халуп і наметів. Як завжди наркомани повернулися і влаштували табір на п’ятсот метрів далі, біля Порт-д’Обервільє, після того як їх розігнали поліціянти. Намагатися витіснити їх із цього місця було так само марно, як замітати пісок під час бурі.
Прохолодне вранішнє повітря бадьорило молоду жінку. Мішки під очима нагадували про безсонну ніч, яку вона провела у кріслі, дивлячись у вікно. Голова гуділа від рою запитань. Вона знову й знову думала про фільм, свої незбагненні проблеми з пам’яттю і той великий автомобіль, що викликав у неї неабияке занепокоєння. Відколи вона повернувся до свого будинку в Ле-Менілі, усе пішло шкереберть. Наздогнавши схожого на зомбі наркомана, Лізанна подумала, що вона — так само загублена, як і він.
З побоюванням вона ступила під міст над кільцевою дорогою, куди вривалося холодне повітря, і щільніше закуталася в куртку. Майже одразу помітила поліційний фургон і постаті всередині. Фліки створювали ілюзію стеження, але для наркоманів і наркодилерів вони були так само страшні, як опудало для ворон. Вони задовольнялися вигадуванням цифр, щоб показати, що над цим питанням «працюють» на найвищому рівні. Але насправді політикам було байдуже до бідних.
Бетонний бордюр, здавалося, відділяв світ живих від світу мертвих. Лізанна переступила через нього, опинившись у так званому «Таборі креку». Територія, де зібралося понад тисячу людей, де надія і відчай разом набули вигляду смертоносного коричневого каменю, похідної від кокаїну, змішаного з нашатирним спиртом і харчовою содою. Наркотик для бідняків, який розривав голову на частини, перетворював мозок на губку і, найчастіше, передчасно заганяв своїх споживачів на два метри під землю.
Лізанна пройшла вздовж стіни, на якій був намальований чорний лебідь, звернула вниз і рушила багнистою стежкою. Її горло стиснулося. Засунувши руки в кишені, вона стискала електрошокер. Ситуація тут могла загостритися за секунду, через суперечку за територію чи косий погляд. Крек зводив людей з розуму, і рахунки тут зводили молотками та бритвами.
Хлопець у шльопанцях, що сидів на піддоні і смердів сечею, здавалося, не бачив її, коли вона пройшла повз нього. Інший, немов у сповільненій зйомці, збирав усілякий мотлох і складав у дірявий мішок для сміття, звідти все випадало, і він збирав той самий мотлох знову й знову. Лізанна упевнилася, що не потрапляє в поле зору поліціянтів, і показала йому фотографію дівчини з фіолетовим волоссям.
— Скажіть, будь ласка, ви її знаєте?
Наркоман широко розкинув руки і вдав, ніби кидається на неї, випускаючи зміїне шипіння з-поміж попсованих наркотиками зубів. Його жовті очі, помережані червоними капілярами, здавалося, ось-ось вискочать з орбіт. Злякавшись, Лізанна швиденько відійшла, а коли обернулася, чоловік усе ще дивився на неї, стоячи посеред провулку, мов кобра, готова до нападу.
Що глибше вона спускалася, то більше відчувала себе в пастці. Невдовзі вона виявила, що застрягла посеред бараків із зеленого та сірого листового металу, колючого дроту й залізних пластин. Вона затулила ніс шарфом, щоб приглушити запах фекалій. І, незважаючи на брезент, що слугував дверима, вона могла розгледіти скупчені, скручені, тремтячі тіла всередині цих імпровізованих прихистків. Вона також чула болісний хрип ломки і важке дихання, утруднене креком. То там, то там готували крек — просто на підлозі, в ложках, чашках і кришках. Якась жінка пильнувала кавоварку на плиті, чоловік без сорочки переставляв стілець.
Табір величезний, але кожне місце було на вагу золота. Навіть у цій клоаці місця були дорогі. Місцеві наркомани змішалися з мігрантами, які поступово втрапили в пастку креку й стали наркозалежними. Крек нищив тіло й психіку швидше, ніж чума.
Щойно помічала бодай якесь просвітлення свідомості, Лізанна показувала фотографію дівчини. У кращому разі люди хитали головами. Здебільшого ж у відповідь вона чула погрози.
Зненацька на її плече лягла чиясь рука. Лізанна озирнулася, готова вихопити зброю. Перед нею стояв хлопець років двадцяти зі світлим волоссям, зав’язаним у хвіст. Одягнений у чорні джинси та жилетку, він здавався досить охайним. Біля коледжу, скажімо, він не виділявся б, але явно обрав інший шлях у житті. Він попросив показати портрет. Лізанна простягла йому фото дівчини.