— Дай двадцятку.
Лізанна так і зробила. Вона передбачала, що тут торгуватимуться за все, навіть найнезначнішу інформацію. Взявши гроші, чоловік показав у бік дерев, трохи вище, за бараком.
— Синій намет, он там. У вашої дівчини вже не таке обличчя, як раніше, але це вона. Якщо її немає, то її кудись запроторили. Чого ви від неї хочете? Сподіваюся, ви ж не одна з тих сучок із соціальної служби? Га?
— Ні, я просто хочу з нею поговорити. Як її звати?
— Звідки я знаю?!
Зіткнувшись з такою кількістю агресії, Лізанна не стала затримуватися і пішла через захаращену сміттям територію. Вона мало не впала, коли з бляшанки вистрибнув щур і кинувся до неї. Невідомо звідки почувся голосний сміх кількох людей. Вона перевела подих і пробралася по вологій траві, між імпровізованими укриттями, в цій огидній атмосфері, насиченій їдким смородом, аж доки дісталася до намету.
— Є тут хтось?
Серед довколишнього гамору вона почула непривітне бурчання. Це була саме та дівчина, яку вона шукала.
— Я просто хочу поговорити, — сказала Лізанна. — Це не забере багато часу.
— Поцілуй мене в сраку.
— У мене є гроші.
Магічне слово подіяло. За кілька секунд перед нею з’явилося обличчя, яке пасувало б скелету: кістки черепа обтягнуті тонкою шкірою зі шрамами, брудне скуйовджене волосся, фіолетове лише на кінчиках. Навколо лівого ока чорний синець. Руки цієї істоти були білі й такі тонкі, що аж ніби просвічувалися. Пальці, здавалося, були постійно стиснуті.
— Чого треба?
Лізанна відповіла повільно й чітко, адже її співрозмовниця явно була в тумані.
— Минулої осені у вас з одним хлопцем була ятка на блошиному ринку в Сент-Уані. Пам’ятаєте?
Інформація довго не доходила до свідомості дівчини. Вона зайшлася жорстоким кашлем, ніби ось-ось викашляє легені. Лізанні стало її невимовно шкода.
— Ви казали щось про гроші, — затинаючись, промовила наркоманка.
У її долоню перекочувала двадцятка. Дівчина миттю сховала її до кишені жилетки й сіла, схрестивши ноги, біля входу. Вовняні шкарпетки з численними дірками вже давно не закривали великих пальців ніг.
— Ви не перша, хто мене про це питає…
Лізанна залишалася спокійною, але всередині все кипіло.
— Мене випередила жінка? Так? Приблизно мого віку, такого самого зросту, рудоволоса, з татуюванням на шиї?
— Так і було.
— Коли вона приходила?
Співрозмовниця почухала голову.
— Не знаю. Тижні зо два тому. Місяці зо два…
— Що вона вам казала?
— Вона шукала інфу про плівку. Я не могла врубитися, що вона меле, та Албан згадав…
— Албан… Той, що був з вами на барахолці?
— Ага. Падло ще те. Я не знаю, де він, і якщо ви його шукаєте, тут точно не знайдете.
— Можете розповісти про той фільм?
Дівчина кивнула, її погляд прикипів до кишені Лізанниної куртки, з якої було витягнуто першу купюру. Лізанна дістала банкноту й вивернула кишеню.
— Це була остання…
Утім, це, здається, анітрохи не збентежило наркоманку, яка швидким рухом вихопила гроші.
— Албан був абсолютно безтолковий, ото тільки й умів відмикати сигналізацію. От із цим не було проблем. І ми типу влазили вночі в гарні хати, брали все, що могли покласти в машину, а потім продавали це на блошинках. З багатіями біда в тому, що в них є сейфи, а в Албана руки росли зі сраки, щоб їх зламувати. Тому ми просто типу брали все, що лежало на видноті, не знаючи, дадуть за це якогось бабла чи нє. Є сигаретка?
— На жаль, немає…
Дівчина знизала плечима.
— А як Албан розказав тій іншій, що ми знайшли плівку в Сен-Мор-де-Фоссе, я згадала, поняли? Усередині там було ну дуже стрьомно…
Грабіжники… Лізанні хотілося дати дівці ляпаса, розповісти, наскільки травматичними можуть бути їхні дії для тих, чиє приватне життя вони порушили. Але опанувала себе й промовчала.
— Коли я побачила хату зсередини, це мене до всирачки налякало. Той козел, мабуть, був просто одержимий.
— Одержимий чим?
— Я хотіла типу зразу чухнути звідти, та Албан не пустив, — вела далі наркоманка, ніби й не чуючи Лізанни. — Там нікого не було, нам типу повезло, і ми зайшли. Ця штука, про яку питаєте, лежала біля кінокамери, поняли? Ми і її взяли, сплавили за скажені бабки. А плівка довгенько валялась, ніхто її не хотів. А потім якийсь чувак купив. Я не знаю, що на ній було, нам було до спини.