Лізанна могла собі уявити, в якому стані був власник, коли повернувся додому і виявив, що плівка зникла… Цікаво, він був лише посередником чи автором фільму?
Залишалось останнє запитання, вирішальне:
— Ви не могли б розповісти, де цей будинок?
— Та легко. От тільки що там з грошиками?
Лізанна вивернула другу кишеню, щоб дівчина пересвідчилася: більше нічого немає. Молода наркоманка шморгнула й потерла ніс рукою.
— Чорт… Ну… Хата ця у Сен-Морі, на березі Марни, навпроти маленького острівця. Я вже толком не пам’ятаю, котра, їх там ціла купа. Але щоб дати вам типу точку відліку: на іншому березі Марни — Шампіньї. Якщо йдете набережною, ту хату не пропустите. Там великі зелені ворота. І зверніть увагу на сад! Прямо посеред саду там стоїть якась типу статуя велика. А сам будинок — таке, нічого особливого. Ми типу його вибрали тільки через ту статую, поняли? Вона здалась нам дуже прикольною.
Вона закашлялася, поперхнулася і подивилася на Лізанну блискучими очима.
— Велика така статуя у формі пеніса.
* * *
Наркоманка дуже доречно уточнила, що треба орієнтуватися на ділянку між Сен-Мор-де-Фоссе та Шампіньї-сюр-Марн, оскільки річка робить майже ідеальну петлю навколо міста, і без цієї вказівки зона пошуку була б дуже великою. Лізанна поставила машину якомога ближче і повернулась до набережної. Вирішила йти пішки. Їй здавалося, що так вона привертає менше уваги, ніж якби повільно їздила й роздивлялася кожен будинок.
Це місце під прекрасним блакитним небом було цілковитою протилежністю того пекла, з якого вона приїхала. Тихе, приємне, зелене, воно викликало бажання проводити довгі години на невисокому кам’яному мурі, слухаючи дзюрчання води. Але Лізанна тут не для того, щоб мріяти. Тож як тільки вона дійшла до перших островів, порослих деревами, зосередила свою увагу на будинках. Ця нерухомість, либонь, коштувала всі гроші світу, враховуючи привілейоване розташування. У той же час за кілька кілометрів звідси люди тулилися в мурашниках багатоквартирних будинків.
Дівчина йшла слідами Лізанни-самозванки. Фотографія, яку дав Генрі Кобб, мабуть, привела сюди і її. Журналістка досі не могла зрозуміти, чому та незнайомка видавала себе за неї і чому довірила їй моторошну кіноплівку. Лізанна сподівалася знайти відповіді в кінці розслідування. Думаючи про ту молоду жінку, яка, здавалося, загадково безслідно розчинилася в повітрі, Лізанна відчула хвилю напруження. Вона була сама, вирушаючи на небезпечну місію. Якщо з нею станеться щось лихе, хто про це дізнається?
Напруження зросло, коли вона побачила крізь ґрати воріт фалос, про який чула від дівчини з фіолетовим волоссям. Це була не статуя, а гротескна скульптура з чорного металу, що зображала гармату: ерегований статевий орган був стволом, а тестикули символізували колеса. Отак від входу власник маєтку сповіщав про те, що тут чекає гостей.
Двоповерховий кам’яний будинок стояв у глибині саду, захищений від сторонніх очей густою рослинністю, зокрема живоплотом заввишки кілька метрів. Автомобіля не було видно, але, можливо, він стояв у гаражі, що прилягав до будинку?
Лізанна змістилася на кілька кроків, щоб вийти з потенційного поля зору господаря будинку. Помітила щілину поштової скриньки в стіні. Вона могла б постукати в двері сусідів, щоб дізнатися, хто там живе, але вирішила не привертати зайвої уваги. Наважилася спробувати дещо прямолінійніше. Дівчина поправила шапку, щоб повністю сховати все волосся, насунула шарф на носа й подзвонила в домофон. Якщо хтось відповість, вона вдасть із себе агента з нерухомості, який цікавиться житлом на березі Марни, її відшиють і вона забереться геть ні з чим.
Але ніхто не відповідав. Вона дзвонила знову й знову, але, здається, там нікого не було. Лізанна пішла шукати прохід на тому боці, про який їй розповіла наркоманка перед тим, як вони попрощалися. І справді — натрапила на майже невидиму стежку. Вузький коридор між кипарисами, перегороджений невеликими гілками, деякі з яких були зламані, — мабуть, саме тут і пробралися грабіжники.
Опинившись у саду, вона побігла вздовж живоплоту до поштової скриньки. Їй вдалося, з деякими труднощами, зламати замок і виявити силу-силенну пошти: скринька тріщала по швах. Лізанна швидко схопила все, що могла, і сховалася за деревами. Усі конверти були адресовані месьє Отмару Мельцеру. Серед відправників — міжнародні кінофестивалі, музеї сучасного мистецтва… Деяким штемпелям було по кілька тижнів, це підкріплювало її думку про те, що будинок порожній.