Вона залишила конверти під кипарисами й рушила до задньої частини будинку. Високо вгорі помітила сигналізацію, перш ніж дійти до великої круглої веранди, внутрішня частина якої була обставлена різними рослинами. Вона глибоко вдихнула й спробувала відчинити еркер. Він був замкнений, але замок не здавався міцним, як це часто буває на верандах. Тож вона потягнула з усієї сили — і він піддався.
Сигналізація мовчала. Система, вочевидь, не була активована. Ідучи кам’яною стежкою, журналістка зайшла ніби в пишні джунглі, і скрикнула, коли мало не наштовхнулася на білованого птаха, що непорушно сидів на гілці. З нього зняли весь покрив. Було видно м’язи, вени й кістки розправлених крил. Ідучи далі, Лізанна побачила інших замордованих тварин. Мавпа без шкіри вчепилася за ліану… Хамелеон, що відпочиває на листку… Вона з огидою доторкнулася до одного з них. Здається, всі вони справжні.
Коли вона нарешті вийшла звідти, то опинилася на краю величезної вітальні, захаращеної не менш тривожними декораціями. Лізанна не знала, чи це мистецтво, але десятки скульптур у всіх формах представляли статеві органи. Стіни прикрашали сороміцькі картини, грубими мазками пензля в різних варіаціях було зображено статевий акт. На полотнах вгадувалися силуети тварин упереміш із людськими, дорослими й дитячими… Ці «твори» були в тому самому стилі, що й фільм, який переслідував її. Непристойні, нездорові, від них віяло патологією…
Лізанна зробила кілька фотографій, зайшла до їдальні й обережно походила по кімнаті. Відео на супервосьмиміліметрову плівку знімали не тут, декорації не підходили. Проте в цьому місці скрізь панував переступ. Вона не наважувалася піднятися нагору, боячись опинитися у пастці, якщо хтось прийде. Їй було цікаво, що зробила Лізанна-самозванка? Так само незаконно вдерлася сюди, як і вона? Чи Мельцер застав її і погрожував викликати поліцію?
Біля входу до зали Лізанна відчула легкий затхлий запах. Такий буває коли заходиш у кімнату, яку не провітрювали місяцями. Здавалося, запах долинав із прочинених дверей ліворуч від неї. Вона подивилася туди: кам’яні сходи вели вниз, у підвал. Бажання докопатися до правди було сильніше за страх, тож вона клацнула вимикачем — засвітилась низка червоних прожекторів, вмонтованих у сходинки, мов запрошення до розпусти. Якби вона прислухалася до своєї інтуїції, Лізанна забралась би звідти під три чорти. Але вона сама перейшла вже всі межі. Тож зібралася з силами і, міцно стиснувши електрошокер у руці, пішла донизу.
Внизу вона виявила справжнє садомазохістське лігво. На це важко було дивитися. Стіни, оббиті бордовою тканиною, чорна металева клітка, стільці всіх форм і матеріалів — шкіряні, шиповані, гінекологічні… Наручники, десятки інструментів звисають зі стін, від батогів до кусачок. Лізанна легко могла уявити оргії, які, мабуть, відбувалися тут, крики болю чи насолоди. Адже було очевидно, що це були інструменти не для однієї людини. Можливо, учасники були ті самі люди, що й на плівці. Закрите коло знайомих, які віддавалися сеансам розпусти в підземеллі розкішної вілли…
Лізанна примруженими очима подивилася на оксамитову завісу, що затуляла один кінець кімнати. Саме з цього кутка долинав запах, що дедалі більше нагадував запах в’яленого м’яса. Вона затамувала подих і, набравшись сміливості, перейшла на інший бік. Умить її охопив жах. Майже муміфіковане тіло оголеної жінки було прикріплене до хреста, вкрученого в цегляну кладку. Її шкіра частково була схожа на пергамент. На грудях і кінцівках жінки все ще були характерні сліди рваних ран. Електричні кабелі лежали на землі біля батареї. На їхніх кінцях, у затискачах типу «алігатор», можна було розрізнити шматки плоті, які, мабуть, вирвалися з грудей, коли тіло розкладалося.
Обличчям до жертви, на штативі, стояла восьмиміліметрова камера з відкритим відділенням для бобіни. Знімали тут… І відзнятий матеріал забрали. Лізанні захотілось виблювати. Бездонна порожнеча засмоктувала її. Вона трималася за стіну, щоб не впасти. Обличчя перед нею було змарніле й висушене. Вогняного кольору волосся почало відділятися від шкіри голови. На шиї бідолашної жінки вона помітила татуювання.
Лізанна відступила назад, заплуталася в шторі і впала. Вона здогадалася, хто це. Лізанна Барт знайшла іншу Лізанну Барт.
Піднявшись на ноги, вона, задихаючись, кинулася вгору сходами. Перетнула вітальню, джунглі з тваринами, яких не пожалів скажений скальпель. Їй знадобилося менше хвилини, щоб вискочити на вулицю. Лізанна залишила пошту на землі, вчепилася в гілки кипарисів і вискочила на набережну.
Дівчина тікала, не озираючись.