Выбрать главу

* * *

— Вибачте, — сказала Лізанна, повертаючись на своє місце.

— Усе гаразд?

— Так, так… Просто я трохи перевтомилася. Будь лас­ка, розкажіть, що сталося з тим письменником Траск­ма­ном?

— Теж вчинив самогубство 2017 року. Застрелився. На жаль, так і не дописав одного з найкращих своїх романів — «Незавершений рукопис». Саме його син придумав кінець історії, дав книжці назву й випустив її у світ. Роман зажив великого успіху, шанувальники Траскмана були в захваті, хоча ніхто не розумів, чому автор не дописав книжки, адже йому залишилося буквально якихось десять сторінок…

Лізанна відпила теплої кави. На поверхні напою пі­шли брижі. Дівчина досі тремтіла. Вона ніяк не могла зрозуміти, що саме її зненацька довело до такого стану. Офіціант, який щойно закінчив свою зміну, підійшов до них із рахунком. Анжер випередив Лізанну:

— Я заплачу.

Дівчина подякувала співрозмовнику, здивована таким широким жестом, а потім, коли офіціант пішов, заговорила:

— Повернімося до Мельцера. Ви не могли б поділитися зі мною якимись його свіжими роботами?

Робер Анжер став шукати в ноутбуці.

— Я можу показати вам його останнє «дійство» — «Політ лебедя». Дуже репрезентативна робота, десь після 2010-го. Її вдалося зняти під час першої демонстрації на Венеційському бієнале. Якість чудова. Мушу попередити, що фільм триває заледве три хвилини, але дивитися це нелегко. Може шокувати.

— Я витримаю.

Робер увімкнув відео. Лізанна відчула таку саму огиду, як і тоді, коли дивилася інший фільм Мельцера. Вона стала спостерігати за тим, що діялося на екрані. Голі особи обох статей стояли колом. Тіла їхні пофарбовані чимось молочно-білим. Єдиний, хто залишився анонімним — чоловік з головою бика, знов у бездоганному костюмі-­трійці.

У шаленій послідовності кадрів вона побачила роздягнену жінку років двадцяти в приміщенні, схожому на старий склад. Дівчина стояла у провокаційній позі, спираючись на лікті та розставивши ноги. На підлозі під дівчиною був намальований лабіринт. Цього разу, коли камера вихоплювала її обличчя широким планом, видно було цілком притомну спокусливу «жертву», яка реагувала на навколишнє середовище: це не мало нічого спільного з летаргічним станом Ромі.

Непорушна дівчина була оточена учасниками, які по черзі лили на неї речовини різних кольорів і консистенції, посипали пір’ям, яке врешті-решт вкрило її майже повністю. Потім звідкись вийшов чорний лебідь із криваво-­червоним дзьобом — не справжній, звичайно, а макет заввишки з людину. Усі йому допомагали, притримували й підводили. Зрештою він зайнявся сексом з дівчиною, а всі інші вчинили оргію навколо. Промайнула сцена, під час якої рука без вказівного пальця хапає жінку за волосся. Лізанна не пропустила цієї деталі: на плівці, яка була в неї, та сама рука відрізала шматок м’яса від туші й обмазувала ним обличчя Ромі.

Фільм завершився відльотом лебедя, який залишив після себе два гротескні яйця — здається, то були повіт­ряні кулі. Анжер подивився на Лізанну.

— Безпрецедентно, чи не так?

Приголомшена Лізанна різко відкинулася на спинку сидіння. Анжер допив свій напій.

— Твори Мельцера завжди викликають цей ефект — враження польоту, ширяння, втрати орієнтирів. «Політ лебедя» — це насправді дуже незвична інтерпретація частини грецької міфології, де Зевс у вигляді лебедя скористався Ледою, спартанською царицею, яка потім знесла два яйця, що стали плодами цього союзу. Речовини, якими обливали нашу Леду, здебільшого огидні, від сирих яєць до екскрементів. Мельцер називає їх «матеріальними діями», мета яких — викликати у глядачів найекстремальніші відчуття, завдяки яким вони усвідомлять глибокий сенс твору.

Лізанна намагалася зберігати спокій. Можливо, ці чоловіки й жінки були причетні до смерті Ромі. Можливо, саме вони ґвалтували, принижували й катували її.

— Усі ці люди давали згоду на такі дії? Особливо ця дівчина… в яку проникає лебідь?

— Певна річ. Навіть якщо — визнаю — неофітові це складно прийняти, це — справжнє мистецтво. І ви можете уявити, що Мельцер уже давно сидів би у в’язниці, якби увічнив щось інше, ніж стосунки між дорослими людьми за взаємною згодою, хоч би які вони паскудні були.

— Хто вона? Хто ця Леда?

— Невідомо. Можливо, актриса, або Мельцерова знайома. В принципі, це не має значення. Ви повинні розуміти, що ці люди ставлять мистецтво і трансгресію понад усе. У них немає скромності, немає табу, їхній світ відрізняється від нашого. Правда полягає в тому — і я перепрошую за різкість моїх слів — що є люди, які люблять, коли на них мочаться, коли їх закидають лайном… Ця дівчина отримує від процесу задоволення, як і всі присутні.