«А як же Ромі?! Вона отримувала від процесу задоволення?!» — подумала Лізанна й зціпила зуби. Їй дуже хотілося жбурнути йому в обличчя плівку, яка була в неї, відвести його до підвалу будинку в Сен-Морі, щоб показати, яким психом він захоплювався, але дівчина стримала свою лють.
— Чоловік з бичачою головою — це Мельцер? — запитала вона.
— Ні, здебільшого Мельцер залишається за камерою. Мінотавр з’являється у всіх відео протягом кількох років і виконує роль ведучого. Але ніхто не знає, як його звати насправді. Я вже проводив розслідування, спілкувався з фанатами фільмів митця, які проаналізували кожен кадр, але… Усі підозрюють, що він дуже близький Мельцерові, та секрет суворо охороняється. Ніхто не знає, хто він, ви ніколи не побачите його без цієї штуки, яка, схоже, є справжньою бичачою головою. Вона важить, мабуть, кілограмів двадцять.
Це він убив Ромі. Саме його хотіла знайти Лізанна. І підібралась уже достатньо близько, вона це відчувала.
— А серед інших «акторів» є такі, що повторюються, як і він?
— Так, більшість із них. З огляду на те, що Мельцер працює з максимальною обережністю, я думаю, він використовує людей, яким довіряє. При цьому в них є можливість брати участь. Важливо пам’ятати, що хоча остаточна версія фільму триває всього кілька хвилин — це монтаж. За ним стоїть ціла постановка, художній процес, який розтягується на багато годин, а часом і днів. Створення такого твору вимагає справжньої відданості.
— А чи не могли б ви скерувати мене до одного з цих учасників? Я хотіла б поговорити з ним. Спробувати зрозуміти, що він шукає через ці… екстремальні переживання.
Він, здавалося, вагався. Лізанна відчула його страх і заспокоїла його:
— Звісно, за жодних обставин я не згадуватиму вашого імені. Коли я вийду звідси, ми більше ніколи не побачимося.
Анжер обвів поглядом кімнату. Зрештою кивнув, потім прокрутив відео, й зупинив на людині з відрізаним пальцем: чоловік років сорока з лисиною на голові.
Дві величезні металеві сережки звисали з нижньої губи й вигиналися під підборіддя, як моржеві ікла. Очі обведені чорною фарбою. У Лізанни складалося враження, що вона споглядає очні западини мертвої голови. Від цього обличчя по її спині пробігли мурашки.
— Єдиний, кого я зміг ідентифікувати. Він шанувальник фільмів Мельцера, — прокоментував Робер Анжер. — Його звати Жеремі Теобальд, виконавець, який спеціалізується на екстремальних переживаннях. Три роки тому в Токійському палаці я бачив дуже цікаві його роботи. Він видовбав у камені нірку, де міг поміститися тільки скоцюрбившись, заліз туди, його закрили великою прозорою вітриною. Перед очима глядачів він сидів у незручній позі майже без руху. Іноді їв і справляв нужду, теж перед усіма.
— І де я можу з ним зустрітися?
— Кілька років тому він виступав на автомобільному звалищі в Нуазі, на схід від Парижу. Він власник того місця. Звичайні люди купують будинок або квартиру, а він купив звалище… Якщо це досі актуально, він живе там у крихітному вагончику, серед багнюки й розбитих машин. Але, чесно кажучи, я не рекомендував би вам туди їхати. Жеремі Теобальд — відлюдник. Він вас не прийме.
Лізанна занотувала інформацію у своєму блокноті. Вона також запитала, чи не міг би він дати їй деякі фільми Мельцера. Робер пообіцяв цього ж вечора викласти деякі фільми на сервер, звідки вона зможе їх завантажити. Дівчина підвелася і з вдячністю простягнула йому руку.
— Ви справді дуже мені допомогли. Дуже вам дякую!
— Я завжди радий поговорити про Мельцера та його світ. Як самі розумієте, про це не поговориш із будь-ким…
Коли Лізанна повернулася до своєї машини, вона була задоволена. Розмова виявилася плідною. Докази накопичувалися, маски спадали. Тепер вона знала імена й обличчя.
Невдовзі цих монстрів чекає розплата…
35
Як давно Зофія Енриш стояла в дверях кімнати? Чи встигла вона почути розмову, зокрема те, як Андре говорив про неї? Жінка стояла боса, з розпатланим волоссям і надзвичайно бліда. На ній були штани й чорна футболка із зображенням знаменитого змія, що кусає себе за хвіст — уробороса. У Віри склалося враження, ніби перед нею стояла навіжена, яка щойно повернулася з рейв-вечірки тривалістю дві доби.
Зофія Енриш ступила вперед, опустила руки й стиснула кулаки.
— Хочете розколоти мені череп цією залізякою?
Віра намагалася зберігати спокій. У Зофії Енриш були великі темні кола під очима. Невже вона весь цей час не спала, а підслуховувала, приклавши вухо до дверей? Тепер вона дивилася на радіостанцію, що лежала долі біля крісла. Раптом підвела очі на господиню дому.