— Що сталося з тією журналісткою, Лізанною? Скажи мені! — кричала Заза через поручні, марно намагаючись її втримати.
Не в змозі зупинитися, Лізанна вибігла на подвір’я, де глибоко вдихнула свіжого повітря.
Потім витерла очі кінчиками пальців. Усе це був лише поганий сон, і вона сподівалася знайти в своєму будинку в Ле-Менілі докази того, що не божевільна.
* * *
Їдучи додому, Лізанна згадала про пограбування, про свою заяву в поліцію. Вона досі пам’ятала обличчя поліціянта, який надрукував її заяву. «Прізвище, ім’я, адреса, обставини», — запитав він її.
Потім вона заповнила цілу купу документів онлайн. Щоб отримати нове посвідчення особи, їй знадобилося свідоцтво про народження, фотографія, підтвердження адреси, потім вона заповнила анкету Центру реєстрації адміністративних форм, де, перш ніж підписати її, мала вказати свій цивільний стан, адресу та різні дані, що стосувалися обставин пограбування її будинку. Інакше кажучи, факт наявності документа на ім’я Лізанни Барт не доводив, що вона була Лізанна Барт. Можливо, вона користувалася чужими документами.
«Ні, ні, ні. Це чисте божевілля», — подумала вона.
Вона робила все можливе, щоб заспокоїти себе. Але найменший аргумент, який вона знайшла, щоб продемонструвати непослідовність історії Зази, міг бути відкинутий контраргументом. Вона хотіла б зателефонувати комусь — комусь із друзів, хто міг би запевнити її, що вона справді Лізанна. Проблема полягала в тому, що, хоч скільки вона думала, ніхто не спадав їй на думку, окрім її колег у Руані. Що стосується того, що вона знала кожен куточок цього будинку, то це не було дивним, враховуючи, що вона прожила в ньому кілька тижнів.
Вона замислилася, пригадала події останніх кількох днів і почала уявляти цей божевільний сценарій, переконана, що знайде в ньому суперечності, знайде те, що просто неможливе. Їй довелося офіційно підтвердити, що вона — Лізанна Барт. Звісно ж, вона не та Аріадна, яка, мов зозуля, оселилася в чужому гнізді, навіть не підозрюючи про це.
«Гаразд, тож почнімо з абсурдної гіпотези, що я Аріадна, а жінка з татуюванням на шиї — справжня Лізанна Барт…».
Вона кинулася до шафи. Там знайшла штани та кілька суконь, яких не одягала. Досі вона якось не звертала уваги на вміст гардеробної. І вельми здивувалася, чому не взяла всього цього вбрання до Руану, коли їхала…
«Вона щойно забрала мене з Фрігоса. Ми проводимо дні разом, вона бере мене під своє крило, хоче, щоб до мене повернулася пам’ять. Потім відводить мене до цього психіатра, лікаря Мартіна. Тим часом вона й далі намагається розкопати походження того фільму. А ще є всі ці газети в коробках… Очевидно, вона перечитує новини? Можливо, знайшлась якась підказка, яка скерувала її шукати далі саме серед новин? Вона сподівається натрапити на статтю про зникнення дівчини, в якій вона впізнає жертву з фільму — і дізнатися, хто вона? Чи переглядає справи зниклих безвісти? У кожнім разі їй вдалося ідентифікувати Ромі. Можливо, навіть із моєю допомогою. Можливо, я брала участь у її розслідуванні».