Хлопчик років десяти зі свічкою в руці очолював процесію. Потім камера наблизилася до маленької дівчинки в третьому ряду. Дівчинка зирнула в об’єктив коротким зосередженим поглядом. І Лізанні довелося спертися на найближчу стіну, щоб не впасти. Та дівчинка… То була не вона!.. То була… Руде волосся і чорнезні очі. Дитяча версія жінки, розіп’ятої в підвалі.
Похапцем Лізанна зупинила проєктор, зняла плівку й тремтячи від хвилювання ледве спромоглася заправити іншу. Катання на лижах, сніг… і знову ця дівчина… Цього разу їй уже шістнадцять чи сімнадцять років… Шокована Лізанна відступила на кілька кроків назад. Вона схопила портрет батьків, що стояв на комоді. Її батьки… Двоє зовсім чужих людей, які були частиною її фальшивих спогадів і не мали з нею нічого спільного.
Адже весь цей час була тільки одна самозванка.
І цією самозванкою була вона.
43
Віра насилу розплющила очі. Вона лежала долі, правою скронею притиснута до підлоги. Нічого не відчувала, коли намагалася скривити обличчя, наче її мімічні м’язи заціпеніли. Вона спробувала роззявити рота, але вжахнулася, коли відчула, що шкіра нижньої губи примерзла до верхньої, і довелося буквально відривати їх одну від одної.
Не звертаючи уваги на біль, вона повільно сіла й мимоволі застогнала. Певний час у голові паморочилося, а потім картинка стабілізувався. Біля її плеча лежала порожня пляшка з-під горілки. Вона помітила, що циферблат розбився і годинник більше не працював. Віра спробувала стиснути пальці, щоб вхопитися за ніжку стільця, але не змогла. З кожним видихом з її горла виривалася пара. Жінка відчайдушно намагалася підвестися, але постійно падала на коліна, нічого не виходило.
Усередині неї зазвучали сигнали тривоги. Вона злякано подивилася на грубу, але побачила тільки сіру купку попелу. Шахівниця була перекинута, всі фігури розкидані по підлозі. Вхідні двері зяяли дірою, через яку в шале заповзали язики морозу. О Господи…
Зима заволоділа її будинком і її тілом. У паніці Віра подивилася на термометр, що висів на стіні прямо перед нею. Мінус шість градусів. Тобто надворі набагато менше. Температура приблизно така, як у морозильній камері. За вікном вбивчо-блакитне небо тепер зливалося з засніженими гілками сосен. Хуртовина минула, бліді сонячні промінці розсіювалися між гіллям. День…
Віра стала навколішки. Не можна гаяти часу, треба негайно розпалити вогонь. З кожною хвилиною її серце билося дедалі повільніше. Усе тіло страшенно боліло. Вона схопила ковдру, загорнулася в неї і стала щосили хукати на руки, щоб відновити кровообіг. Кінчики пальців заніміли. Обмороження… Вона знала, що існує стадія, після якої незворотно починається некроз, і до цього було небезпечно близько.
Наснажена енергією відчаю, вона потяглася до дверей і зачинила плечем, переконана, що відвідувачка залишила їх відчиненими, щоб убити її. Потім поповзла до кошика з дровами. Слава богу, м’язи ще не замерзли на кістку. Передпліччями заштовхала найлегші дрова в пащу груби, разом зі сторінками довідника з психіатрії, які вирвала зубами. Починаючи зі сторінок про шизофренію.
Вона з усіх сил намагалася втримати сірникову коробку. Сірників залишилося менше десяти, і половина з них вилетіла на підлогу, коли вона відкрила коробку, трясучись так, ніби її б’є електричний струм. Знову й знову Віра намагалася втримати сірник і тернути об затиснуту між колінами коробку. Шматочки сірки раз за разом відпадали у вирішальний момент. Це були просто сірники, які треба підпалити, але в неї не виходило! Саме зараз, коли так потрібно.
Вона рушила до вішалки. Більше п’яти хвилин пішло на те, щоб зубами натягнути на руки рукавички з підкладкою. Пальці прослизали не в ті отвори, але це не мало значення. Зрештою вона залізла на ліжко, згорнулася калачиком під ковдрою і намагалася надихати теплого повітря в гніздечку, утвореному її тілом. Потім, коли пальці трохи розм’якли, вона почала розтирати їх, аж доки вони стали нестерпно болючими. Руки горіли, здавалося, судинами тече бите скло.
Відчувши в собі трохи сили, вона повернулася до головної кімнати, зняла рукавички й взяла сірника. Зламала його навпіл, занадто сильно тернувши об коробку. Лише з шостої спроби їй вдалося видобути вогник, крихітний, слабкий і дивовижний. Це полум’я могло врятувати її, це полум’я означало життя. Але вона піднесла його так близько до обличчя, що дим від сірки потрапив у ніздрі й далі до легень, змусивши її закашлятися. Вогник згас, звівши її зусилля нанівець.