Віра відчувала гнів і розчарування. Її життя залежало від трьох сірників, які залишилися на підлозі. Занімілі руки рухалися незграбно, але вона нарешті взяла один сірник і зуміла правильно розташувати його між великим і вказівним пальцями правої руки. Потім вона міцно стиснула коробку і тернула, намагаючись навіть не дихати. Коли спалахнув новий вогник, Віра обережно пронесла його в грубу й поклала на папір у самому центрі. Почулося потріскування, потім помаранчевий язичок піднісся вище й затанцював.
— Отак. Гори!
Віра підбадьорювала полум’я, яке перекидалося з паперу на сухі дрова. Танець миттєво перетворився на великий палахкотливий вальс. І вона, людина, чиє життя було врятовано, заревіла від радості. За хвилину її тіло обдало жаром. Вона присунулася ближче. Вогонь пронизував її наскрізь і завдав майже нестерпного болю, але вона мусила триматися. Артерії нарешті розширювалися, кров побігла жвавіше. Життя поверталося, шкіра рожевіла, хоча нігті залишалися білі, майже сині. Віра перевірила кожну кінцівку і змастила обморожені місця маззю з аптечки. Вона вже читала історії про пальці на ногах, які після зігрівання все одно чорніли й ламалися, варто було лише зігнути.
Віра швидко накинула на себе кілька шарів одягу, взулася, натягла шапку й шарф і знов сіла біля вогню. Її мозок вийшов із аварійного стану, в якому перебував, і почав більш-менш нормально функціонувати. Вона пішла до того місця в бібліотеці, де хвора на шизофренію жінка сховала мобільний телефон, але його там уже не було. Віра досі бачила перед очима його люмінесцентний дисплей, і символи, що вказували на пошук мережі. І досі відчувала, яка її охопила паніка через той об’єкт, якого вона не могла витримувати й патологічна чутливість до якого змусила її опинитися тут.
Раптом на неї накотилася хвиля запитань… Чому у неї не заболіла голова? Чому не напала блювота? Чому не з’явилося ніяких симптомів? І де зараз Зофія Енриш? Навіщо вона підсипала їй психотропів? Письменниця забрала свою сумку, підшивку, рукопис. Навіть примірник книжки «Дівчина, що вийшла з тіні». У спальні дзеркало біля ліжка було розбите. Проте Віра побачила там, у відображенні, своє понівечене холодом обличчя. Ця божевільна не могла просто піти, це не мало сенсу.
Віра на мить сіла, щоб подумати, а потім кинулася до радіостанції.
— Віра викликає Старого Ведмедя!
Вона вхопилася за мікрофон, мов за рятівний круг. Їй так потрібно було почути його голос, пересвідчитися, що з ним усе гаразд. Але секунди спливали, а тишу порушувало тільки потріскування радіо.
— Віра викликає Старого Ведмедя! Віра викликає Старого Ведмедя!
Вона повторила ці слова разів п’ять чи навіть десять. Може, він кудись вийшов? Хіба він не збирався розібратися з поламаною машиною? А якщо він поїхав до міста? Віра намагалася зберігати спокій, але згадала їхню останню розмову. У її вухах досі звучали слова Андре: «Завтра, якщо дозволить погода, я передусім прийду до тебе, ми розберемося з цим і виженемо її…».
— Відповідай, Андре, будь ласка!
Мовчання. Вона зрозуміла, що з Андре сталося щось погане. Швидко наповнила каструлю водою і поставила її на вогонь. Потім стала перед вікном. Блискучий сніг здавався дуже густим: краще взути снігоступи. Подивилася на небо. Судячи з положення сонця, уже не ранок. Якщо вона йтиме швидко, то зможе дістатися до шале Андре за три години. А звідти, скориставшись радіостанцією, вона зможе повідомити екстрені служби, якщо знадобиться.
Віра роззирнулася. Більше не було жодних слідів ні ймовірного грабіжника, ні Зофії Енриш.
Їй довелося дуже рано вирушити в дорогу, хоча хуртовина ще не вщухла. Але вона вже довела, що здатна ходити в екстремальних умовах. Хотіла заскочити Андре? Дістатися до нього раніше, ніж він сам вирушить у дорогу?
Віра повернулася до груби, кинула два пакетики чаю в каструлю і залишила їх заварюватися.
З величезним задоволенням випивши чашку гарячого чаю, решту залила в пляшку. Загорнула в рушник печива, щоб воно не замерзло, склала трохи одягу й спальний мішок, якщо доведеться заночувати там. Підкинула в грубу кілька полін. Кинула до кишені складаний ніж. Обережність ніколи не буває зайвою…