— Саме так. Батьки Лізанни справді загинули п’ять років тому, але це сталося під час аварії на автомагістралі А1. Лізанна, мабуть, розповіла вам про це. А вже коли ви стали нею, просто перетворили цю зовнішню інформацію на свої спогади. Причому вони так глибоко закріпилися, що ви навіть не сумнівалися у їхній реальності.
Дівчина була на межі зриву. Справді, хоча неточності щодо аварії були зрозумілими, це було більше, ніж просто неточності. Існували також образи та інші сцени, пов’язані з цією трагедією. Наприклад, вона досі була впевнена, що була на місці аварії в Лафрі, що бачила розтрощену огорожу й тіла, викладені в морзі. І їй було важко прийняти, що все це виявилося фантазією, вигаданою, щоб заповнити прогалини. Що все це було брехнею.
— Мені страшно, лікарю. Я боюся… того, хто ховається у мені. Хто вона? Хто я? Чому я проходжу через це? Як із цього вибратися?
— На жаль, чудодійного рішення немає. Ми можемо вдатися до психотерапії, щоб спробувати отримати доступ до початкової особистості. Або гіпноз у комбінації з препаратами. Але ви страждаєте від надзвичайно рідкісної і складної хвороби. Цей розлад погано вивчений. І ви повинні розуміти, що підсвідомість буде створювати всі можливі перешкоди, які тільки можна уявити, щоб не дати вам дістатись до істини.
Аріадна, чи хто вона була, дедалі більше губилася. Вона тримала своє посвідчення особи і роздивлялася обличчя, сфотографоване у фотокабінці. Вона одурила всіх — і себе в першу чергу. Дівчина подивилася на психіатра.
— Скажіть, будь ласка, лікарю… це повториться? Чи можливо таке, що я забуду Аріадну, Лізанну і… набуду нової особистості?
— Я вам збрехав би, якби гарантував, що цього не станеться, — відповів фахівець. — Стан інтенсивного стресу й тривоги — чинники, які можуть підштовхнути вашу психіку створити ще одну захисну оболонку. Цілком можливо, що якось ви прокинетеся кимось іншим, це правда. І знову втеча — дисоціативна фуга.
Сказавши це, її співрозмовник попрямував до свого робочого стола.
— Я також працюю в психіатричному відділенні лікарні в Комп’єні два дні на тиждень. Призначу вам зустріч там на найближчий час. Почнемо з низки неврологічних обстежень. Насамперед я хотів би переконатися, що немає пошкодження мозку чи суто фізичних дисфункцій у ділянках, відповідальних за пам’ять. Залежно від результатів ми розглянемо різні терапевтичні тактики.
Він повернувся до неї і простягнув їй свою візитку.
— Тримайте її при собі. Я дізнаюся графік роботи діагностичного кабінету і зателефоную вам, коли буде вікно. Я зв’яжуся з поліцією щодо Лізанни й поясню, що з вами відбувається. Поліціянти, думаю, приїдуть до вас, але я теж буду там. Я вас не покину саму. Домовились?
Аріадна стиснула картонний прямокутник у долоні. Вона хотіла розповісти йому всю правду про відеозапис, про вбивство Ромі, про те, що він більше ніколи не побачить своєї подруги, бо її закатували та вбили чудовиська. Але вона промовчала.
Адже перш ніж це розповісти, вона мала ще дещо зробити. Жеремі Теобальд. Мусить зробити все, що вдасться, хай як далеко доведеться зайти. Заради Лізанни, яка намагалася їй допомогти, яка прийняла її у своєму домі, яка, можливо, загинула, намагаючись захистити її… Це найменше, що могла зробити Аріадна. І взагалі, їй більше нічого було втрачати.
47
– Мій брат-близнюк не знав про моє існування, як і я не знав про його існування…
Сидячи в кріслі й нахилившись уперед до шахової дошки, Калеб Траскман роздивлявся етикетку на пляшці віскі. Потім відкрутив кришку і голосно ковтнув. Він ніколи так не робив — не пив із шийки пляшки. Утім, Жулі думала про своє — про пульт дистанційного керування, що висів у нього на шиї. Як він міг забути зачинити за собою двері? Це було неймовірно. І все ж вона була переконана, що не чула клацання…
— Він знайшов мене завдяки одній з моїх книжок — «Обличчя в дзеркалі», — мовив далі він. — Вона вийшла 1993 року й це єдине видання, на якому є моя фотографія. Він побачив мою книжку. І на фотографії впізнав себе!
Жулі намагалася зберігати спокій. Звір, який спав у ній, таївся глибоко в її нутрі, пробудив її почуття. Вона сиділа, схрестивши ноги, на своєму ліжку. Звідти вона нічого не бачила в коридорі. Крім того, їй не варто відводити погляду від Калеба, це надто ризиковано. Вони обоє надто добре знали одне одного. Найменша зміна в поведінці була підозрілим сигналом.