Пароплав «Лахтак» крп Переходжу на прийом крп Кочегар Павлюк».
За нею друга радіограма:
«Пароплав «Лахтак» крп Хочу говорити крп Маю сказати важливе крп Переходжу на прийом крп Кочегар Павлюк».
Інші радіограми повторювали той же зміст.
— Він хоче зв'язатись, а йому ніхто не відповідає? — спитав Кривцов Валю.
Радист, не знімаючи навушників, мовчки кивнув головою. Чекаючи, доки він закінчить прийом, Кривцов підсунув собі стільця і мовчки, повівши очима, запропонував зробити те саме своєму помічникові.
Радист кинув олівець, шарпонув вимикач, бризнув електричними іскрами і переключився на передачу. Через півхвилини — знов на прийом і потім знов на передачу. Нарешті, радіорозмова припинилась.
— Дмитре Прокоповичу, — обертаючись усім корпусом до капітана, заговорив радист, — зв'язався з «Лахтаком». Поки що він чує лише мене, хоч з ним намагаються зв'язатись кілька радіостанцій.
— Це справді «Лахтак»? Не містифікація?
— Мені здається, що це «Лахтак».
— Чому з ним не можуть зв'язатись інші радіостанції? Тому, що це не радист, а, мабуть, якийсь радіоаматор.
Він передає приблизно по двадцять, а приймає, мабуть, не більше як по десять знаків на хвилину. Вони ж шпарять йому по сімдесят — вісімдесят, а Йоканга, мабуть, і всі сто знаків на хвилину.
— Що це за острів?
— Я питався. Він сказав, що їх придрейфувало разом із кригою до острова, якого немає на карті, і вони назвали його островом Місячної Ночі. Вони загубили капітана і половину екіпажу. Там є якісь норвежці. Цього вже я не розумію. З ними штурман Кар. Я сказав йому, що говоритиму через двадцять хвилин.
У цей час зацокотів апарат. Радист послухав і сказав:
— Нас кличуть.
Виявилось, що начальник порту викликав Кривцова до радіотелефону.
— Кривцов біля телефону, — сказав капітан «Білухи».
— З вами говорить начальник порту Мурманськ.
— Слухаю вас.
— Кілька радіостанцій чули «Лахтака». Зараз про це нас сповістив Архангельський порт. Але ніхто не може з «Лахтаком» зв'язатись. Є підозріння, що це містифікація. Архангельськ пропонує виявити місцеперебування тієї станції з допомогою радіопеленгування. Один радіопеленг візьме Архангельськ, другий — у нас. Тоді зможемо сказати, чи то «Лахтак», чи ні. Пропоную це зробити вашому радистові. Ви чуєте мене?
— Так, так. Я мушу вам сказати, що мій радист зв'язався з «Лахтаком». Але думаю, що зробити те, що пропонує Архангельськ, буде не зайвим. Через двадцять хвилин мій радист говоритиме з «Лахтаком» і скористається з нагоди, щоб узяти пеленг. За годину, не пізніше, я повідомлю про наслідки. Ви чуєте мене?
— Так. Чую. Нетерпляче чекаю наслідків. На все краще!
— До побачення! — відповів Кривцов, і розмова закінчилась.
Кривцов переказав свою розмову і наказав радистові взяти радіопеленг від радіостанції «Лахтак».
— Візьмемо ми, і візьме Архангельськ. Хоч на великій віддалі радіопеленг і дає неточний напрям, але орієнтовно ми будемо знати, де ця радіостанція.
Потім Кривцов написав радіограму, яку радист мав передати на «Лахтак» для штурмана Кара.
«Радий дізнатись, що живі, здорові. Повідомте ваші координати, стан пароплава, стан криги, здоров'я членів екіпажу, запаси харчів, палива. Чи триває дрейф? Характер дрейфу. Передайте привіт команді «Лахтака» від команди «Білухи».
Кривцов».
Рівно через годину капітан Кривцов говорив радіотелефоном з начальником порту.
— Мій радист прийняв радіограму від штурмана Кара.
— Я вже знаю її зміст, — відповів начальник порту, — наші радисти теж записали її. А чи взяли ви радіопеленг?
— Так.
— Ну і що?
— Напрям 27°20? на ост. Що в Архангельську, не знаєте?
— Знаю: 23°50? на ост. Зараз вираховуватимемо місцеперебування «Лахтака».
— Вам невідомо, яких заходів передбачається вжити?
— Архангельськ уже запитав Наркомвод. Завтра, мабуть, буде відповідь. У вас ще є що сказати?
— Я хотів би взяти участь в експедиції на допомогу «Лахтакові».
— Зв'яжіться з Архангельськом. На добраніч!
— На добраніч!
Розмова закінчилася. Капітан Кривцов пройшов до штурманської рубки, витяг карту Льодовитого океану і в присутності вахтового штурмана з допомогою циркуля, транспортира та двох відомих йому цифр провів на карті дві лінії: одну від Мурманська, а другу від Архангельська в напрямі на північний схід. В місці, де ці лінії перетиналися, поставив крапку і написав: «Лахтак». Це було на білій плямі під 81° північної широти.
Розділ V
В кают-компанії «Лахтака» одразу стало тісно. З приходом норвежців кількість людей на пароплаві подвоїлася.
Запара зробив Ельгарові перев'язку, і гарпунник сів за стіл у центрі норвезької групи. Куля сковзнула йому по ребру і пробила лише м'язи.
— Дрібничка, — констатував гідролог.
Екіпаж «Ісбьорна» знайомився з екіпажем «Лахтака». Ельгар перекладав своїм товаришам з англійської на норвезьку статтю із стінгазети про дружбу та спілку. Тим часом автор статті в кубрику переодягав і поїв спиртом того бідолаху, що потрапив під струмінь води з шланга. Вершомет намагався порозумітися з норвежцем, якому Запара тільки-но перев'язав руку. Це був єдиний поранений в бою з радянськими моряками. Коли норвежець привітно посміхнувся, мисливець схопив його за плечі і затермосив, голосно сміючись.
Тут же сиділи двоє норвезьких матросів-мисливців, які, обурені поведінкою свого капітана та його льодового лоцмана, намагались були їх переслідувати, коли ті втікали.
Ельгар скінчив перекладати статтю Зоріна. Останні слова вкрилися схвальним гомоном голосів. У цей час відчинилися двері і з верхньої палуби спустилися Кар і Торба.
Штурман підняв руку, вимагаючи тиші.
— Товариші, — сказав він, — встановлено радіозв'язок з шхуною «Білуха». Вона стоїть на рейді в Мурманську. Хто хоче послати на суходіл радіограму, пишіть, але поки що не більше як десять слів.
Це була така радісна новина, що моряки навіть не хотіли вірити. Кар переказав Ельгарові, щоб той сповістив своїх товаришів, що й вони мають таку саму можливість.
— Нехай пишуть радіограми, — сказав він гарпунникові, — ви їх перекладете на англійську мову, а я на російську, і тоді наш радист передасть їх на «Білуху», а звідти вони підуть у Норвегію. Тільки кожна радіограма — не більше як десять слів.
— Звідки ж у нас радист? — з цікавістю спитав Зорін.
— Товариші, у нас радистом Павлюк. Виявляється, всю зиму він вивчав радіо. І, нарешті, подолав таємницю радіопередачі. Робив це потайки, готуючи нам сюрприз.
Запара схопився з свого місця і підбіг до Кара й Торби.
— Я ж вам казав, я ж вам казав! — кричав він. — Павлюк — чесний хлопець. Треба було одразу його запитати. Я ж вам казав!
Запара тріумфував, мабуть, чи не більше, ніж Павлюк, що в цей час прів біля радіоапарата.
Норвежці одразу попросили паперу й олівців. За кілька хвилин кают-компанія, як казав потім Торба, обернулася на поштамт: хто писав радіограму, хто стояв у черзі по олівець і допомагав товаришеві скласти радіограму. Десяти слів було надто мало, але Кар рішуче заборонив писати більше: він бачив, з яким великим напруженням справлявся Павлюк із щойно освоєною ним справою радіопередачі та радіоприймання.
Доки всі писали, Кар почав розмову з Ельгаром.
— Олаунсен, я посилаю рапорт своєму начальству про становище «Лахтака». Мені здається, що не слід повідомляти про непорозуміння, яке сталося між радянськими і норвезькими моряками. Я повідомлю про загибель «Ісбьорна» і про врятування команди. Але я хотів би, щоб ви допомогли мені, повідомивши, де Лейте і юнга Стьопа, що залишили вчора «Лахтак» разом із Ландруппом, і хто буде тепер за старшого серед команди «Ісбьорна»?
— Мені сказали товариші, що старий моряк і юнга зараз лежать зв'язані в нашому таборі під охороною штурмана і одного матроса. До речі, штурман Бентсен — людина порядна. Очевидно, тому шкіпер Ларсен і лишив його вартувати табір, а не взяв сюди.