Тюрин відчув жахливу силу, що линула з-за царських дверей. Вона тягнула, наче магніт. Змушувала раз по раз вертатися очима до золотих дверей.
Цього разу Тюрин витягнув звичайний револьвер. Навіть не сумнівався, що сюди кощі не поткнуться. Рапойто-Дубяго зробив те саме. Майже відразу його очі прикипіли до темного «херувима».
— Саша, — прошепотів людополіціянт.
— Ха! — пролунало збоку. З-за панікадила вийшла мадам Кац. Вона так само була у чорній випрасуваній сукні. Сиве волосся акуратно затягнуте у дульку, на потилиці — капелюшок-таблетка. На лікті бовтався ридикюль. Але цього разу тонку шию старої прикрашав білосніжний плетений комірець, ніби мадам Кац для особливо урочистих подій дістала його з «посагу», який уже встигла скласти на смерть. Очі старої палали, немов жаринки.
— А я вже вас зачекалася, — сказала мадам Кац. — Світає. Часу обмаль.
— Навіщо ви все це робили? — тихо запитав Тюрин. Смиренний і урочистий вигляд колишньої вчительки збивав з пантелику.
— Через Костика, — здивовано посміхнулася жінка.
— Він же перетворився на коща. Я знайшов свідків, — утрутився Рапойто-Дубяго. Мадам Кац нагородила його зневажливим поглядом. Тюрин жестом зупинив людополіціянта.
— Двадцять один рік тому, коли Костика покусали, він прибіг до мене, — продовжила Кац. — Хотів чи з’їсти, чи сховатися — не знаю. Якийсь учений вважав, що у кощів зостаються уривки свідомості. Так от — ні! І близько не зостається. Після перетворення дорогі нам люди стають смердючими агресивними довбешками. Але я його залишила. Замкнула у підвалі. І прийшла сюди просити Апі про допомогу.
— Звідки ви про неї дізналися? Апі прийшла до вас у сни?
— Так, але не зразу. Так сталося, що я бачила, як загинув цей хлопчик, — Кац розвернулася до темного «херувима».
— І нікому нічого не розказали? — не витримав Рапойто-Дубяго.
— А мене ніхто не питав, — огризнулася стара. — А потім почався погром, зник Костик… Одним словом, тоді я вперше дізналася про Апі. І коли Костика покусали, я стала її просити, молила дарувати йому життя. Апі прийшла уві сні. Наказала привести Костика сюди. І я привела, — мадам Кац скривилася, наче від болю.
— Костик досі живий? — здивувався Тюрин.
— Хіба це життя? — з ока жінки скотилася самотня сльоза. — Вона дозволяла іноді бачити Костика, натомість вимагала приводити дванадцятирічних хлопчиків. Діти заходили за царські двері, але, на відміну від Костика, завжди верталися. Двадцять один рік я слухняно виконувала накази… Можете мені не вірити, але я була певна, що з ними все добре. Апі ніби когось шукала. А коли хлопчик не підходив, вертала його назад.
— Свята наївність, — фиркнув Рапойто-Дубяго, — думаєте, ми вам повіримо?
— Якщо чесно, мені байдуже, — тремтячими руками стара розкрила ридикюль, витягла залізну фляжку і зробила кілька обережних ковтків. — До всіх цих жахіть з Мітею, Яшею, — Кац знову зверталася до Тюрина, — навіть коли газети писали про Тумса, я вірила, хотіла вірити, що допомагаю Костику…
— Ярослав Тумс? — у пам’яті Тюрина спливло обпечене обличчя маніяка-перелесника. — Ви і його приводили до Апі?
Мадам Кац закрутила кришку, висмикнула з манжети хустинку і промокнула губи. Її погляд був порожній, а рухи — механічні.
— Приводила. Бідолашна дитина. Не дивно, що він став монстром. З такою матір’ю. Коли я побачила в газетах, у чому його звинувачують, то так і подумала. Я не здогадалася пов’язати його вчинки з візитом до Апі. А потім Мітя, Яша.
Мадам Кац стиснула сухі кулаки, ніби хотіла нігтями пробити долоні. Тюрин зауважив, що досі тримає револьвер, хоч і в опущеній руці. Лівою рукою потер скроню і знову запитав:
— І всіх хлопчиків ви записували до зошита. Це ж був ваш зошит? Навіщо ви віддали його Богрову?
— Він хотів дізнатися, що з ним не так… — Кац раптом похитнулася і, щоб не впасти, вхопилася за панікадило. Свічки злякано здригнулися. — Шість місяців тому Апі немов оскаженіла, стала вимагати дедалі більше дітей. А ті, хто вже в неї бував, відчули: щось змінилося. Мітя дуже мучився. Вважав, що має зробити вчинок. Покарати людей за всі страждання нечисті. Хлопчики такі хлопчики… Але вам уже час, я і так забалакалася.
Мадам Кац подивилася на царські двері. В її очах було стільки люті й муки, що Тюрин подумав: так мала дивитися на імператора Апі, коли той забирав її сина.
— А ви постійте тут, — Кац кивнула до Рапойто-Дубяга. — До вас ще дійде черга. Апі сподобалася кров вашого брата, а значить, і у вас із нею договір.
— Я не один з ваших хлопчиків, — огризнувся людополіціянт і зробив крок слідом за Тюриним.