Ще кілька місяців тому Тюрин відкрив Василині секрет доктора. І здивувався її реакції. Вона давно знала, але завжди підігравала недолугому Гальванеску. І в цьому була вся Айвс — співчутлива навіть до божевільних і диваків.
— Моя мати знала його батьків, — Василина присунулася ближче. Тюрин помітив зміну і знову кивнув половому. До кольок хотілося їсти, але Олександр Петрович замовив лише живого соку. Панна Айвс згодилася на баранячу ногу з артишоками. Тюрин про себе посміхнувся. Навіть Санітарну комісію тримали голодною.
— Київ — велике село, — Василина зробила ковток і блаженно посміхнулася. Перші зморшки у кутиках зелених очей миттєво розгладилися.
Живий сік дарував легкість і тимчасову молодість. Через стіл пишнотіла жінка у побитому шашелем манто тримала, як коштовність, неповну склянку. Віддала більше, ніж мала, щоб хоч на мить позбутися років. Поважний чугайстер зареготався, безсоромно демонструючи знову пружній живіт. Старий дух-скарбник, як кіт на масло, поглянув на зовсім юну панну. Та сором’язливо гикнула у хустку, і тільки масний, витриманий життям погляд видавав справжній вік дами.
— Ви ж хочете почути його історію?
— І помилуватися на вас, — Тюрин підняв келих. «Права жаба, ніколи так не цінуєш прості радощі, як перед загрозою кінця світу».
— Гальванеску був єдиним сином у родині медика. Крім нього, п’ятеро старших сестер. Батьки мріяли, що Гальванеску стане лікарем. А він навіть крові боявся, що страшенно дратувало батька — військового хірурга, бравого, сміливого, галасливого гультіпаку. Мати завжди прикривала, захищала. Гальванеску був її мазунчиком. Усе дитинство з ним траплялися якісь негаразди. То загрався у магію і спалив кабінет батька, то купив на вулиці «сухе варення» і нагодував сестер, аж ті мало не померли. Підроблене варення — важка отрута. Таки вступив на медичний. Був одним з останніх на курсі. Медицина його не цікавила. Його мати жалілася моїй, що Гальванеску зв’язався зі змієпоклонцями. Від гріха подалі батько відіслав його з Межі. За кілька років Гальванеску повернувся вже набагато серйознішим.
Василина з удячністю забрала тарілку з паруючою стравою з рук полового.
— А коли він нап’яв маску змієголовця?
— Я не те щоб стежила за його кар’єрою… Можливо, відразу після повернення. А можливо… Мати розказувала, що Гальванеску стажувався в Олександрівській. Потім отримав посаду ординарного лікаря у Кирилівському богоугодному закладі, й усе це йому не дуже подобалося. Працювати з душевнохворими не кожен зможе. Після Кирилівської його справи пішли вгору. Його прийняли до Університету на посаду приват-доцента. І тоді він уже був змієголовцем. Гальванеску — його нове ім’я. Знала лише родина і найближчі друзі. Але батьки заплющували очі. Чим би дитя не тішилося. А потім Гальванеску очолив Біологічну станцію. Це вже неабияке досягнення. Особливо для змієголовця, — Василина посміхнулася. — А чого ви раптом? Сім місяців дозволяли себе штрикати голками — і тут вирішили з’ясувати, хто вас таким зробив?
Очі Тюрина зробилися непроникними.
— Ви багато про нього знаєте. Ще один унікальний екземпляр до вашої колекції?
Олександр Петрович злився на весь світ. Раптом здалося, що стіни навколо стискаються. У грудях запекло.
У маєтку були впевнені, що батько закінчив свої дні у божевільні. Після нього з розпоротими грудьми Топчій знайшов пацієнтів Кирилівської. Там працював Гальванеску. Доктор-змієголовець був причетний до справи Ющинського. І він же зашивав груди Тюрину після нападу Топчія. Сищик почувався лабораторною мишею, якій здається, що вона сама обирає шлях. Натомість маршрут давно визначений тим, хто посадив тваринку в клітку.
Прибори Василини дзвінко впали на стіл.
— Ви нестерпний! Думаєте, я бачу у вас лише унікальний, доти не відомий вид людиноподібного? Думаєте, використовую вас для своїх наукових студій? — чимдалі більше розходилася Василина. — Ви забагато про себе думаєте. Тим часом саме ви, шановний Олександре Петровичу, постійно мене використовуєте? І при цьому навіть ніколи не дякуєте.
Тюрин звів здивовані очі. Ніяк не міг узяти втямки, що так розлютило жінку.
— Коли нарешті зрозумієте, кого я у вас бачу, тоді і кличте на обід! — Василина жбурнула на стіл серветку, розвернулася і рвучко подалася до виходу. Олександр Петрович уже кинувся слідом, коли його зупинив половий. Відживленому телефонували з нагального питання.
— Що ще за питання? — нагримав на полового Тюрин, притискаючи слухавку до вуха. Вже наступної миті його обличчя змінилося. Він швидко розрахувався і залишив заклад.